Антон Чехов - выдающийся прозаик и драматург. Жизнь и творчество

В своїй літературній діяльності Чехов не забував про те, що він лікар. Лікарі стають головними героями його творів, та й психологію своїх персонажів він описує з чисто медичною ретельністю. Навіть незнайомим з біографією Чехова читачам стане зрозуміло, що письменник, який створив такі твори, як “Палата № 6”, “Випадок із практики”, “Нудна історія”, “Припадок”, — лікар за професією. Інші оповідання письменника — “Чорний монах”, “Людина у футлярі”, “Іонич”, “Дама з собачкою”, — також стали шедеврами, в яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у закінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.

Медична практика, без сумніву, розширила й життєвий досвід письменника: адже до нього йшли люди не тільки з різними захворюваннями, але й з різними долями. Тому немає нічого дивного в тому, що в чеховських творах зустрічаються різні характери і соціальні верстви. Проте критики часто звинувачували Чехова у тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, в якому немає місця “живій людині”, ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до своєї сім’ї, любив сестру і братів.

Антон Павлович з роками і досвідом стає все більш вимогливим до себе. Тепер він вже не прагне того, щоб відразу опублікувати свої твори, і довго працює над кожним новим оповіданням. Поступово у письменника з’являються ідеї більш об’ємних творів, і він починає писати повісті — “Степ”, “Мужики”, “Моє життя”.

Наприкінці 80-х років Чехов відчуває незадоволення своїми “малими справами”, медичною практикою в провінції, будівництвом шкіл і бібліотек. А після смерті брата він відчуває внутрішнє спустошення. Йому починає здаватися, що він зупинився у своєму розвитку і не бачить ніяких подальших перспектив. Під впливом цих песимістичних настроїв Чехов, вже важко хворий на туберкульоз, вирушає в поїздку на Сахалін — місце царської каторги, щоб в подорожуючи набратись нових вражень.

В квітні 1890 року письменник через Казань, Пермь, Тюмень і Томськ вирушив до берегів Тихого океану, долаючи на конях чотири з половиною тисячі верств, і лише під кінець липня він прибув на Сахалін. Те, що він побачив по дорозі на Сахалін і на самому острові, глибоко вразило письменника. Існування тамтешніх людей навіть важко було назвати життям. Ніколи раніше письменнику не доводилось ще зустрічатися з такими безпросвітними злиднями, дикістю і повним свавіллям представників місцевої влади. Всі ці враження Чехов передав в книгах “Із Сибіру” і “Острів Сахалін”.

Відразу після поїздки на Сахалін Чехов здійснює велику заграничну подорож. Він відвідує Європу, а потім — Гонконг і Сінгапур. Можливо, контрастність вражень допомогла письменнику ще глибше відчути проблеми острову Сахалін і Росії загалом.

Незабаром після цієї поїздки, у 1892 році, Чехов перестав займатися лікарською практикою і купив маєток Меліхове під Москвою

Сільський викладач, він на свої кошти збудував школу, допомагав голодуючим. Під час епідемії холери письменник працював як дільничний санітарний лікар.

Проте він відмовився від будь-якої винагорода за свою працю, щоб не зв’язувати себе якимись обов’язками.

Тепер А. П. Чехов вже всеросійськи визнаний письменник; одна за другою виходять збірки його оповідань — “Невинні оповіді”, “В сумерках”.

1888 року він стає лауреатом Пушкінської премії, а в 1900 році — почесним академіком. Це звання письменник дістав одночасно з Л. М. Толстим. Проте невдовзі Чехов виходить з академії разом з В. Г. Короленком на знак протесту, коли туди за розпорядженням Миколи ІІ відказалися прийняти М. Горького.

Новий етап в творчості Чехова пов’язаний із його заняттями драматургією. Чехов був не тільки майстерним художником прози, але й великим драматургом-новатором. Новаторство Чехова-драматурга полягає перш за все у створенні ним нового типу драматичного конфлікту, де на зміну зовнішнім конфліктам прийшла глибинна конфліктність сюжетів і ситуацій. Драматургію Чехова вирізняє і уповільнений темп розвитку подій, відтворення потоку подій, зовнішньо між собою не пов’язаних (замість традиційної “єдиної дії”. Спочатку він перероблює деякі свої оповідання на п’єси, проте вони не мали великого успіху, як це сталося з його пєсою “Іванов”.

Важливою подією в житті Чехова стало зближення з Московським художнім театром. 17 грудня 1898 року там сталася перша постановка “Чайки”. Спектакль пройшов з величезним успіхом, він виявився історичною подією в житті театру. Відтоді чайка стала емблемою театру.

“Чайка” (1895—1896) різко відрізняється від попередніх п’єс Чехова своїм ліризмом, символікою і яскраво змальованим зіткненням різних концепцій мистецтва, концепцій життя. Головна тема п’єси — служіння мистецтву, значення мистецтва в суспільному житті, тема долі талановитого художника.

1 2 3