Деловой украинский язык 1

План

1. Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

2. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенції.

3. Мовні норми.

4. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.

5. Комунікативні ознаки культури мовлення.

6. Словники у професійному мовленні. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.

7. Мовний етикет. Поняття етикету. Мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет.  

8. Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування.

9. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.

10. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.

11. Спілкування і комунікація.

12. Функції спілкування.

13. Види і форми спілкування.

 

1. Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

 Українська мова – єдина національна мова українського народу. На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, Літературна мова характеризується такими ознаками:

  • унормованістю;
  • уніфікованістю;
  • наддіалектністю;
  • поліфункціональністю;
  • стилістичною диференціацією.

Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм, – найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи. Основоположником сучасної української літературної мови справедливо вважають Тараса Григоровича Шевченка

Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів української мови.

 

2. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенції.

Мова професійного спілкування – це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять.

Мовна професійна компетенція – це сума знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовленнєва професійна компетенція – це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

Комунікативна професійно орієнтована компетенція – це система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування.

 

3. Мовні норми.

Мовна норма – уніфіковані, традиційні, найбільш поширені, свідомо фіксовані стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі суспільної комунікації.

Мовна норма є ознакою літературної мови.

Розрізняють такі типи мовних норм:

Орфоепічні норми регламентують правила вимови звуків, звукосполук та граматичних форм слів.

Фонематичні помилки – це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою,

 Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад вимова [л'] замість [л]: лекція – лєкція, телеграма – телєграма, вимова [і] замість [и] у словах іншомовного походження: директор – діректор, тираж – тіраж, симпозіум – сімпозіум, циркулярний – циркулярний.

Акцентуаційні норми - визначають правильне наголошування слів. Наголос – це виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування.

Лексичні норми

Лексичні норми регламентують правила слововживання.

Відхилення від норм слововживання у мовній практиці зумовлені кількома чинниками:

  • незнанням точного лексичного значення слова,
  • невмінням вибрати із синонімічного ряду найточніше слово, тобто незнанням синонімічного багатства мови,

Граматичні норми

Граматичні норми визначають правильне вживання граматичних форм слів та усталену побудову речень, словосполучень.

Морфологічні норми передбачають вживання у мовленні повнозначних змінних слів, граматична оформленість яких відповідає нормі української літературної мови.

Стилістичні норми регулюють вживання мовних засобів відповідно до мовного стилю.

Орфографічні норми встановлюють одноманітність написання слів відповідно до усталених норм. Вони визначають правила написання слів разом, окремо, через дефіс; вживання великої і малої літери;

Пунктуаційні норми – це система правил, що регулюють вживання розділових знаків: крапки, трьох крапок, знака оклику, знака питання, коми, крапки з комою, двокрапки, тире, лапок, дужок, абзацу.

 

4. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.

Слово, мова – показники загальної культури людини, її інтелекту.

культура мови – це галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи. Вона не лише утверджує норми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.

Мова має величезний запас мовних засобів, якими треба послуговуватися, враховуючи ситуацію, сферу спілкування, статусні ознаки співбесідників. Усі ці засоби мають бути мобілізовані на досягнення комунікативної мети. Ці питання передусім становлять комунікативний аспект культури мови.

Культура мовлення – невід'ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення – важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

Етичний аспект культури мовлення вивчає лінгвістична дисципліна – мовний етикет: типові формули вітання, побажання, запрошення, прощання. Неабияке значення мають і тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему.

 

5. Комунікативні ознаки культури мовлення.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення.

Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.

 

1 2 3

Похожие работы