Деловой украинский язык 1
10. Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.
Текст - це писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність.
Основними ознаками тексту є:
- зв'язність - визначальна категорія тексту, основним показником якої є розвиток теми і формальні засоби
- цілісність, яка забезпечується змістовою (єдність теми, змісту), комунікативною (мета спілкування), структурною і формально-граматичною (єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями3
- завершеність - ознака текстів, що передбачає їхню формальну і змістову закритість.
Елементи і компоненти тексту поєднуються такими видами зв'язку:
- контактний - пов'язані елементи знаходяться поряд;
- дискантний - здійснюється на відстані: об'єкт, що згадувався в першому абзаці, знову стає предметом уваги в наступних абзацах, через певну кількість речень іншого змісту;
- ланцюговий або послідовний - певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом для наступного і вимагає подальшого розгортання думки;
- паралельний - речення граматично рівноправні. Характерна _ознака цього зв'язку - єдність видо-часових форм присудків;
- перспективний - вказує, про що мовитиметься далі;
- ретроспективний - певний фрагмент тексту вимагає від адресата пригадування змісту попередніх частин.
11. Спілкування і комунікація.
Спілкування – це цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності,
Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв. Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування36, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.
Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.
Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття "комунікація" ширше поняття "спілкування". Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми "з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні.
12. Функції спілкування
Функції спілкування – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.
Виокремлюємо такі функції спілкування:
- контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;
- інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
- спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
- координаційну (узгодження дій комунікантів);
- пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
- емотивну (обмін емоціями);
- налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);
- регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики)
13. Види і форми спілкування.
Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:
- За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне і невербальне, комбіноване.
- За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.
- За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.
- За метою: ділове і розважальне.
- За кількістю учасників: внутрішнє, міжособистісне, групове, публічне, масове.
- За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.
- За мірою офіційності: офіційне передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями і неофіційне.
- За тривалістю: постійне, періодичне, короткотривале, довготривале.
- За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування і вимушене спілкування - розмова з керівником.
- За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване і соціально зорієнтоване.
- За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне; бажане; нейтральнне; небажане.
- За додержанням норм - нормативне;; етикетне і нестикстнс. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії.
Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:
індивідуальні й групові бесіди;
телефонні розмови;
наради;
конференції;
збори;
дискусії;
полеміка.