Доступность информации как преимущество и недостаток для становления личности

План

1. Роль інформації в житті особистості.

2. Переваги і недоліки інформаційного суспільства

3. Значення інформаційних потреб у становленні особистості

4. Вплив нових інформаційних технологій на становлення інформаційного суспільства

Список використаної літератури

 

1. Роль інформації в житті особистості.

Розглядаючи сутність інформації та її значимість в житті суспільства і окремої особистості, у багатьох джерелах прийнято цитувати відомі слова батька кібернетики Норберта Вінера: „Інформація – це інформація, а не енергія і не матерія”. В цьому визначенні інформація становить окрему категорію поряд з енергією та матерією. Але, слід зазначити, що інформаційні процеси неможливі без використання цих двох субстанцій і нерозривно пов'язані між собою.

„Інформація – це позначення змісту, що одержується з зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосування до нього наших почуттів. Процес одержання і використання інформації є процесом нашого пристосування до випадковості зовнішнього середовища і нашої життєдіяльності в цій сфері” (Н. Вінер). Іншими словами, інформація проникає у всі пори життя людей і суспільства, а життя неможливе в інформаційному вакуумі.

Необхідно звернути увагу на те, що на сьогоднішній день не існує загальноприйнятого та вичерпного тлумачення терміну „інформація”. З латини „інформація” означає ознайомлення, роз'яснення, виклад; повідомлення про стан справ або діяльності; відомості про що-небудь.

Якщо говорити про інформацію соціальну – то це відомості, що передаються людьми усним, письмовим або іншим способом. Сенс (значення), що міститься у таких відомостях, корисність і цінність цих відомостей для споживача та прийняття рішень вивчає семантична теорія інформації.

Інформація – це також загальнонаукове поняття, що включає обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом і автоматом; обмін сигналами у тваринному і рослинному світі; передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму.

Можна наводити безліч визначень інформації, що містяться не в одному десятку джерел з природознавчих та точних наук, словниках тощо, але оскільки мова йде про правову галузь, ми маємо дотримуватися законодавчо визначеного терміну в ст. 1 Закону „Про інформацію” (інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі). Справа також в тому, що інформація за межами суспільства, держави та оточуючого середовища не є важливою для людини та відбувається поза її сприйняттям.

Щодо визначення провідної роді інформації слід сказати, що вона майже завжди займала вагоме місце в житті людини. Еволюція людства, формування нашого суспільства та виникнення державних інституцій завжди були пов'язані з накопиченням, поширенням та обробкою відповідної інформації.

Важко собі уявити повноцінну людську спільноту без інформаційних процесів, де відсутній обмін мовною чи малюнково-письмовою інформацією, спілкування між окремими особистостями

Інтелект дає можливість людині, на відміну від тварин, повноцінно сприймати інформацію від навколишнього середовища, робити осмислені висновки та породжувати нову інформацію, обмінюватися нею.

Появу мови та слів (звукових інформаційних сигналів), можливості спілкуватися між людьми в середньому палеоліті (150-35 тис. рр. тому) треба вважати першою інформаційною революцією. Взагалі, під інформаційною революцією слід розуміти якісний стрибок суспільства в соціальному, науковому чи технологічному плані, обумовлений розвитком людського інтелекту, що дозволяє значно підвищити певні інформаційні процеси між людьми.

Завдяки розуму (інтелекту) та можливістю обмінюватися мовною інформацією людство в прадавні часи змогло оволодіти вогнем, знаряддями праці, зброєю. Вогонь був першою силою природи, яку людина підкорила. У боротьбі з природою задовго до появи писемності людина навчилася не тільки використовувати вогонь, що виникав під час лісових пожеж чи вулканічних вивержень, але й добувати його самостійно, передавати інформацію щодо його видобутку іншим особам та нащадкам. Така сама ситуація була характерною для виготовлення та використання знарядь праці, зброї, виготовлення їди, посуду, одежі, утримання тварин, здійснення землеробства, ремесла тощо.

Про інформаційні процеси людського суспільства так званої „дописьмової епохи” ми можемо довідатися лише з конкретних матеріальних слідів діяльності людей: з виготовленого знаряддя, домашнього начиння, прикрас, залишків будівель, могил тощо. Дописьмова епоха не має ні вчасних імен, ні назв, але її сліди свідчать про глибокі інформаційні процеси, що відбувалися у суспільстві.

Поява перших засобів мовлення (засобів масової інформації) підвищила доступність кожного з членів суспільства до важливих відомостей чи новин, значно сприяла інформаційному та культурному збагаченню людей. Однак разом із позитивними рисами ЗМІ з'явився негатив – можливість впливати на свідомість суспільства, вести інформаційну пропаганду та формувати відповідні стереотипи мислення.

П'ята інформаційна революція асоціюється з винаходом електронно-обчислювальної техніки, появою персонального комп'ютера, створенням комп'ютерних мереж та комунікацій.

Інформація у різних її формах набуває все більш важливого значення, стає потужним ресурсом, товаром, що стоїть на „вітринах” поряд з іншими матеріальними благами. Само суспільство у зв'язку із вищезазначеним кардинально змінюється, стає більш інформаційним. Вчені та дослідники намагаються застосовувати такий термін як „інформаційне суспільство”, хоча поняття йому дати вкрай складно.

Інформаційне суспільство являє різновид постіндустріального суспільства, що пов'язаний зі становленням та домінуванням „четвертого сектору” економіки – інформаційного, який гармонійно співіснує разом з трьома відомими секторами (сільське господарство, промисловість та сфера послуг). В навчальній літературі (В. А. Копилов) перелічуються основні ознаки інформаційного суспільства:

  • наявність інформаційної інфраструктури, що складається з трансграничних глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж (ТГІТМ та розподілених у них інформаційних ресурсів як запасів знань;
  • масове застосування персональних комп'ютерів, з'єднаних із ТГІТМ;
  • готовність членів суспільства до роботи на персональних комп'ютерах та в ТГІТМ;
  • нові форми та види діяльності в ТГІТМ або віртуальному просторі (повсякденна трудова діяльність у мережах, купівля-продаж товарів та послуг, зв'язок та комунікація, відпочинок та розваги, медичні послуги тощо);
  • можливість для кожного практично миттєво отримувати з ТГІТМ повну, точну та достовірну інформацію;
  • практично миттєва комунікація кожного члена суспільства з кожним, кожного з усіма та всіх з кожним;
  • трансформація діяльності засобів масової інформації (ЗМІ), інтеграція ЗМІ з ТГІТМ, створення єдиного середовища розповсюдження масової інформації - мультимедіа;
  • умовна відсутність географічних та геополітичних кордонів держав - учасниць ТГІТМ, „зіткнення” та „ломка” національних законодавств держав, становлення нового інформаційного права та законодавства.

Слід додати ще одну невід'ємну ознаку інформаційного суспільства – наявність демократичного режиму та орієнтації на побудову правової держави, оскільки інтереси отримання повної, достовірної інформації не стикуються із обмеженням прав людини, цензурою та іншими негативними явищами, що характерні для недемократичного ладу.

Основні положення формування інформаційного суспільства в Україні затверджені у відповідному Законі України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні па 2007-2015 роки”. Цей закон визначає основні завдання, цілі, напрями розвитку інформаційного суспільства в Україні, національну політику та організаційно-правові основи розвитку інформаційного суспільства.

Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні зводяться до наступного:

  • прискорення розробки та впровадження новітніх конкуренте спроможних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
  • забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості;
  • розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою;
  • державна підтримка нових „електронних” секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо);
  • творення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля;
  • збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування;
  • державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації;
  • використання ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами;
  • досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив;
  • захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику „інформаційної нерівності”;
  • вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин;
  • покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ.

 

1 2 3

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные