Драматургия Анатолия Крыма

План

1. Анатолій Крим - український письменник, драматург, сценарист

2. Акцентація експерименту в драматургії Анатолія Крима

Використана література

 

Анатолій Крим - український письменник, драматург, сценарист

Анатолій Крим — чи не єдиний наш драматург, п’єси якого активно ставлять навіть у театрах заокеанських країн – нещодавно повернувся з чергової зарубіжної прем’єри. Він у рідному Києві майже „не світиться” на публіці, хоча його художню прозу знають на заході й на сході. Варто згадати презентацію роману Анатолія Крима „Труба” кілька місяців тому, яку вели Василь Шкляр і Віктор Єрофеєв. У Будинку літераторів найбільше здивував цікавими подробицями Юрій Рибчинський, який, як виявилося, служив з Анатолієм Кримом в одному підрозділі армії. Зі слів поета, Крим був у них комсоргом і… скрипалем. Крім того, він писав в армійську газету замітки, у яких, за словами Рибчинського, виявлялися письменницькі здібності майбутнього драматурга й прозаїка. Тому Юрій не лише порадив Анатолієві стати до літературної праці, а й, можна сказати, підштовхнув його в це „сум-бурне” море. Тож не дивно, що Крим сьогодні — і швець, і на дуду грець, як кажуть, але для читача і глядача він — насамперед драматург.
Анатолій Крим – це вже не півострів, а цілий материк, населений цікавими колоритними людьми: порядними й негідниками, диваками й прагматиками, безсрібниками і крутіями, патріотами і безбатченками. Вони повнокровно діють в його п’єсах, кінофільмах, оповіданнях й романах, виявляючи весь спектр почуттів і «вибриків» розуму.
Цей народ на сторінках – з досвіду письменника, котрий понюхав життя в усіх його проявах. Біографія сприяла. Народився Анатолій Крим 1946 року у Вінниці. У Хмельницькому закінчив музичне училище. Армія. Викладання музики у провінційній глибинці. Різкий поворот долі: Крим закінчує Московський Літературний інститут ім. М. Горького. З 1975 по 1981 – працює на Черновицькій студії телебачення. Доріс до заступника головного редактора.
З 1982 – на творчій роботі. Виходить 10 книжок прози (романи «Вибір», «Межа дощу», «В очікуванні месії»; збірки повістей і оповідань) і багатьох п’єс, які йдуть на сценах понад 30-ти театрів.
А скільки досвіду Анатолію Криму дали лиховісні дев’яності! Довелося взятися за бізнес: Анатолій Ісаакович очолює кілька фірм, які здійснювали різну діяльність, в тому числі сільськогосподарську і виробничу. Крим створює 200 робочих місць, в бюджет держави сплачено податків понад мільйон гривень.
Колізії, постаті, характери проходять перед очами допитливого письменника, кристалізуючись у героїв нашого часу: від добряг, шахраїв і бабіїв до нардепів і президента.
Анатолій Крим дедалі зосереджується на творчості, водночас обіймаючи (з 2004 року) посаду секретаря Національної спілки письменників України.
Якщо стисло – хто такий Крим? Це коли, по-перше, обрегочешся, а по-друге, коли розумнішаєш в сяйві блискучого дотепного розуму письменника.
Анатолій Крим народився 2 вересня 1946 року у Вінниці. В 1974 році закінчив Літературний інститут імені Горького. Працював на Чернівецькій студії телебачення. З 1979 року є членом Спілки письменників. За головування Володимира Яворівського тривалий час обіймав посаду секретаря ради Національної спілки письменників України.
Перважна більшість творів Крима написані російською мовою. Автор романів «Вибор», «Граница дождя», «В ожидании мессии», «Вибране»; збірки оповідань «Чакона»; збірника п'єс: «Долгая дорога домой», «Фиктивный брак», «Завещание целемудренного бабника».
В першу чергу відомий як драматург. Його п'єси увійшли до репертуару багатьох театрів України, а також, країн близького зарубіжжя

Також є автором сценаріїв кількох російських телефільмів.
В 1990 році Анатолій Крим почав займатися бізнесом. З часом очолив ряд фірм, які займаються різною діяльністю, в тому числі сільським господарством, виробництвом.
За заслуги з відродження духовності в Україні нагороджений орденом Святого Архистратига Михаїла УПЦ Київського патріархату.

Акцентація експерименту в драматургії Анатолія Крима

Сучасна українська драматургія межі тисячоліть у черговий раз зазнала суттєвих змін щодо свого призначення, спрямування, ролі у суспільстві, співвіднесення художньо-естетичної, пізнавальної і розважальної функцій.
Серед успішних і талановитих драматургів 2000-х років варто виокремити Анатолія Крима, який почав виявляти письменницькі здібності в юнацькі роки, пишучи замітки до армійської газети. Автор 10 книг (романи «Выбор», «Граница дождя», «В ожидании мессии»; збірки повістей та оповідань), багатьох п’єс, які були поставлені на сценах понад 30 театрів в Україні і далеко за її межами. Тексти перекладалися багатьма мовами, оригінальна мова написання — російська. Але варто визнати, що існує певний парадокс: твори цього драматурга більш відомі за кордоном (Польща, Болгарія, Росія, Сербія, Македонія), ніж на рідній землі. На кіностудіях зняті телефільми «Возвращение блудного мужа», «Жажда экстрима», «Квартет для двоих», «Дни надежды», «Ой, мамочки» та ін.
Запропонований у статті аналіз п’єс (в яких поєднано тематичну новизну і театральну специфіку) Анатолія Крима дає можливість розширити уявлення про українську драматургію останнього десятиліття XX ст. не стільки в аспекті розгляду індивідуально-авторської поетики, скільки в контексті постмодерної естетичної репрезентації сприйнятого через художню фрагментарність драматургічного покоління.
Анатолій Крим використовує у своїх п’єсах світові літературні сюжети, які розкривають глибинні філософські, моральні та естетичні проблеми. Такі сюжети є невичерпними та невмирущими, і залишаються актуальними й сьогодні. Прикладом такого сюжету є легенда про Дон Жуана («Завещание целомудренного бабника» (2004 р. )) та історія кохання Ромео і Джульєтти («Осень в Вероне» (2004 р. )).
Найвищу цінність життя Дон Жуан вбачає у земних радощах. Серцеїд шляхом свого діяння проголошує бунт та протест нової свідомості проти старої, і все це через кохання. У п’єсі «Завещание целомудренного бабника» перед читачами постає незвичайний Дон Жуан — похилого віку, з бажанням сповідатися та розкаятися. Проте слід зазначити, що він продовжує галерею звабників. Його сповідь нетипова в нашому розумінні, персонаж постає у протиріччі сам з собою. Одночасно герой прагне розкаяння «Монах. Вы готовы чистосердечно раскаяться во всех своих грехах? Дон Жуан. Да, святой отец» [2, 12]. І тут же він визнає: «Дон Жуан. Хоть и страшно вымолвить, но я умираю счастливым человеком, а счастливые люди ни о чем не жалеют». Тому зустріч з монахом можемо розцінювати як знаходження слухача, для передачі досвіду чи збереження історії його «великих» діянь. На кожен із гріхів, визначених у святому письмі, великий майстер слова знаходить собі виправдання і примушує священнослужителя повірити в його безвинність.
Дон Жуан сприймається як поведінковий тип, який був спроектований на час, коли людина переосмислює і підсумовує своє існування. Ознайомлення з його захопленнями постають у курйозній інтонації, що характерно для обраного жанру.
Увиразнюючи образи головних персонажів, помітна алюзія на Дон Кіхота та Санчо Панса, які теж пересувалися один на коні, інший — на віслюці, позаяк, це є відображенням стосунків сюзерен-васал: «Дон Жуан. . . . коня, конечно, можеш тоже взять себе. Лепорелло. Вот это щедрый дар! На свого осла уже с трудом взбираюсь».

1 2

Похожие работы