Экономико-географическая характеристика Мексики

ПЛАН 

ПРИРОДА

Рельєф місцевості.

Клімат.

Рослинний світ.

НАСЕЛЕННЯ

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД І ПОЛІТИКА

ЕКОНОМІКА

Сільське господарство.

Рибальство.

Лісове господарство.

Корисні копалини і гірничодобувна промисловість.

Нафта.

Туризм.  

 

МЕКСИКА, Мексиканські Сполучені Штати, держава, що займає північну, найширшу частину перешийка, що протягується на південь від межі США і сполучаючого Північну Америку з Південною Америкою. На заході береги Мексики омиваються водами Тихого океану і Каліфорнійської затоки, на сході – Мексиканською затокою і Карибським морем; на півдні вона граничить з Гватемалою і Белізом. Мексика була колискою стародавніх цивілізацій Нового Світла. Зараз в ній проживає п'ята частина всього населення Латинської Америки.  

ПРИРОДА 

Рельєф місцевості. Велику частину Мексики займає Мексиканське нагір'я, перехідне на півночі у високі рівнини і плато Техасу і Нью-Мексіко; з сходу, заходу і півдня воно оточено глибоко розчленованими гірськими хребтами. Центральна частина цього нагір'я складається з обширних западин – больсонів – з пологими схилами; розділяючі їх блокові хребти часто увінчані вулканами. Поверхня плоскогір'я поступово підвищується на південь і утворює клин приблизно на 19 – 20° пд. ш.   у вулканічній зоні, де в широтному напрямі протягується хребет Поперечна Вулканічна Сьєрра. Північна частина плоскогір'я, Північна Меса, утворена тими, що злилися між собою больсонами, западинами з солончаками або солоними озерами в центрі; найкрупніші з них – Больсон-де-Мапімі, днище якого знаходиться на висоті 900 м над у. м. , і Больсон-де-Майран (1100 м). Над загальним рівнем плато різко підіймаються на висоту до 900 м блокові гори. Більша частина цього пустинного району безстічна; тільки на півночі протікає найбільша річка Мексики Ріо-Браво-дель-Норте (в США носяча назву Рио-гранді) і її єдина притока – Кончос. Далі на південь поверхня нагір'я підвищується; численні міжгірські западини розташовані тут на відмітках 1800–2400 м над у. м. і розділені підведеними посушливими плато, над якими на декілька стільників метрів підіймаються блокові хребти. На крайньому півдні нагір'я знаходиться так званий Центральний район, що є осереддям політичного і економічного життя країни, де розташована столиця і зосереджена велика частина населення. В рельєфі цього району виразно виражені улоговини, днища яких знаходяться на рівні 1500–2600 м; всі вони, за винятком долини Мехіко, де знаходиться столиця, дренеруються річками, що належать до басейнів Тихого і Атлантичного океанів. Улоговини розділені горбистими грядами м'яких контурів, прорізаючими глибокими і вузькими долинами річок. Над поверхнею плато різко підіймається обмежуюча його з півдня Поперечна Вулканічна Сьєрра, утворена майже конусами вулканів, що злилися. Тут знаходяться найвищі списи: Орісаба (Ситлальтепетль), 5610 м; Попокатепетль, 5452 м; Істаксиуатль, 5286 м; Невадо-де Толука, 4392 м; Малінче, 4461 м, і Невадо-де-Коліма, 4265 м. В Долині Мехіко завдовжки 80 км і шириною біля 50 км колись знаходилося п'ять мілководих озер із заболоченими берегами; найбільшим з них було озеро Теськоко, в центрі якого, на острові, розташовувалася столиця ацтеків – Теночтітлан. З часом озеро було осушено і на його місці знаходиться сучасна столиця, місто Мехіко

Найкрупніша річка Центрального району – р. Лерма – протікає через западини Толука, Гуанахуато і Халісько і впадає в озеро Чапала, має стік в Тихий океан через р. Ріо-Гранде-де-Сантьяго. Інші западини – Агуаськальентес і Пуебла – також дреніруються річками басейну Тихого океану.

Західну межу нагір'я утворює гірська система Західна Сьерра-Мадре, що досягає 160 км завширшки і місцями що підіймається вище 3000 м. Це один з наймогутніших і важковизначуваних гірських бар'єрів Західної півкулі. Залізниця, зв'язуюча Центральну Месу з Тихоокеанським побережжям, як і шосе, огинає ці гори з півдня і підіймається до р. Гвадалахара. Тільки в 1961 була побудована залізнична лінія від Чиуауа до побережжя – перша залізниця, прокладена через гори Західна Сьерра-Мадре; в тому ж році була завершена автомобільна дорога з твердим покриттям, Дуранго, що з'єднала, і порт Масатлан. Гірська система на сході нагір'я, Східна Сьерра-Мадре, відносно легше прохідна. Найзручніші шляхи через неї проходять через Монтеррей на півночі і через Веракрус на південному сході. Панамериканське шосе, що починається від міста Нуево-Ларедо на межі США і Мексики, слідує уздовж східного підніжжя гір приблизно до широти міста Тампіко і потім різко підіймається в гори і перетинає центральний гірський хребет. На півдні зона глибоко розчленованого гірського рельєфу набагато ширше, ніж на заході і на сході нагір'я. Поперечна Вулканічна Сьєрра крутим уступом обривається до тектонічної западини р. Бальсас, що глибоко вдається в гірську область; навіть на великому видаленні від океану, на меридіані р. Мехіко, днище долини має висоту всього біля 500 м над у. м. На південь від долини Бальсас знаходиться область розчленованих плато Герреро і Оахака, відома під загальною назвою Південної Сьерра-Мадре; ерозійна діяльність водотоків створила тут складну мережу глибоких долин і крутопохилих гребенів, майже не залишивши рівних ділянок. Ця південна гірська область, яка, як прийнято вважати, утворює південне закінчення геологічних структур Північної Америки, закінчується крутими уступами, зверненими до Тихого океану і до низовинного перешийка Теуантепек.

Три основні физико-географічні області за межами вищеописаної гірської області – це північна частина Тихоокеанського побережжя, що включає п-ів Каліфорнію, або Нижню Каліфорнію; Прімексиканськую низовина і п-ів Юкатан; і гірську систему Чьяпас, розташовану між перешийком Теуантепек і межею Гватемали. Бульшая частина території, розташованої в північній частині Тихоокеанського побережжя і відокремленої від решти частини країни труднодоступними горами Східної Сьерра-Мадре, є пустелею. Основні елементи поверхні – пустеля Сонора, депресія, розташована на північному продовженні Каліфорнійської затоки і місцями опущена нижче у. м. , і блокові гори п-ова Каліфорнію – продовжуються на півночі в межі США. Обширні посушливі терасовидні поверхні п-ова Каліфорнію переважно не мають водотоків, але в південній частині материкового побережжя Каліфорнійської затоки відроги гір і безсточні западини чергують з плоскодонними долинами стікаючих з гір річок. Прімексиканськая низовина затоки ширше всього на півночі, де вона стуляється з прибережними рівнинами Техасу. Далі на південь, від Тампіко до північної околиці перешийка Теуантепек, вона є вузькою заболоченою прибережною смугою, а ще далі розширяється і зливається з низовинною вапняковою рівниною п-ова Юкатан. На перешийку Теуантепек відстань між Мексиканською затокою і Тихим океаном складає всього 210 км, а найбільша висота – 240 м. Гірська область Чьяпас в структурному відношенні належить вже до Центральної Америки. В цій області всі основні форми рельєфу витягнуті паралельно берегу Тихого океану: вузька прибережна низовина; круто хребет Сьерра-Мадре-де-Чьяпас, що підіймається над нею, заввишки до 2400 м; рифтова долина Чьяпас, днище якої знаходиться на 450–900 м над у. м. , дренеруюча притоками р. Гріхальва; нарешті, ряд блокових глибоко розчленованих гірських хребтів висотою місцями більше 3000 м.

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные