Европейское экономическое сообщество и Европейский Союз в системе международных экономических отношений

Європейське економічне співтовариство (ЄЕС або «Спільний ринок») утворено 25 березня 1957 р. на основі Римського договору. Сьогодні це угруповання, яке об’єднує 15 західноєвропейських країн (Австрію, Бельгію, Велику Британію, Голландію, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Німеччину, Португалію, Францію, Швецію). Цілі, заради яких об’єдналися ці країни, зводяться до створення митного союзу у межах даної міжнародної організації, формування спільного ринку робочої сили, послуг та капіталів, проведення єдиної торговельної політики щодо інших країн, утворення економічного і валютного союзу та проведення спільної політики у галузі сільського господарства й транспорту, зближення економіч­ного законодавства учасників.

Цілком зрозуміло, що в основі цих цілей лежить прагнення фінансової олігархії зазначених країн розширити ринки збуту й територіальну сферу своєї діяльності, що, у свою чергу, дасть змогу значно піднести економічну могутність країн - учасниць ЄЕС, консолідувати їхні зусилля у боротьбі з монополіями інших держав.

Угруповання країн - учасниць ЄЕС уже в 70-х роках завоювало досить міцні позиції на світовому капіталістичному ринку. На них припадало понад 40 % промислового виробництва, 50 - експорту і близько 30 % прямих зарубіжних інвестицій розвинутих країн. Однак криза 1980-1982 рр. засвідчила, що темпи економічного розвитку в країнах - учасницях ЄЕС щонайменше у 2 рази поступаються японським та американським. Домінуюча економічна перевага цих двох країн з багатьох позицій збереглася і досі. Сьогодні монополіям США належить 80 % обчислювального устаткування, функціонуючого в капіталістичних країнах; вони володіють 70 % ринку ліцензій. Японські корпорації кон­тролюють близько 80 % світового капіталістичного виробництва відеотехніки, 75 % промислових роботів, близько 60 % верстатів з числовим програмним управлінням.

Механізм системи управління ЄЕС пройшов складний шлях. Сьогодні його виконавчими органами є Рада і Комісія. Рада включає до свого складу міністрів держав-учасниць.

Комісія здійснює свою діяльність на основі рішень Ради і покликана проводити єдину політику ЄЕС. Їй підпорядковано ряд комітетів управління та інших допоміжних органів.

Діяльність ЄЕС регулюється так званим правом Співтовариства. У його основі лежить Римський договір 1957 р. та інші джерела. «Право Співтовариства» є автономною правовою системою наднаціонального характеру, завдяки чому органи ЄЕС наділені повноваженнями не лише відносно держав-членів, а й їхніх громадян та юридичних осіб. Водночас правову систему Співтовариства слід розглядати як складову права і відповідно міжнародного економічного права.

У межах ЄЕС вирішуються питання не лише економічного, а й політичного характеру. Фактично з червня 1984 р. діячі ЄЕС почали займатися питаннями будівництва «політичної Європи». На їхню думку, політична Європа може дати сили Європі економічній. У процесі реалізації цієї ідеї було зроблено ряд перших конкретних кроків. Так, з 1 січня 1985 р. було введено загальноєвропейський паспорт, затверджені прапор і гімн Співтовариства, створені органи для вирішення питань ліквідації кордонів та усунення формальностей

Поряд з цим проводилася робота щодо створення нової інтеграційної структури - Західноєвропейського союзу, який має замінити Співтовариство.

Проте, як засвідчило життя, ЄЕС не було перетворено у нову структуру. Зберігаючи свою самостійність, воно увійшло до складу нового утворення - Європейського співтовариства, або, як його ще називають, Європейського Союзу, створеного відповідно до Маастрихтського договору (набрав чинності з 1 листопада 1993 р. ).

Крім Європейського економічного співтовариства, до складу Європейського Союзу входять Європейське об’єднання вугілля та сталі і Європейське співтовариство з атомної енергії та 15 держав-членів (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Голландія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція). Сумарна територія цих країн становить 236 191,07 км2, а чисельність населення - майже 375 млн.

Ураховуючи роль Європейського Союзу в системі міжнародних відносин у цілому і відносин економічного характеру зокрема, зміни загальної ситуації у світі, багато держав висловлюють своє бажання стати його членами. Уже подали відповідні заяви Туреччина, Кіпр, Мальта, Австрія, Швеція, Фінляндія, Швейцарія та Норвегія. У зв’язку з цим вироблені критерії прийняття нових членів до Європейського Союзу. Країна-претендент до вступу в цей союз передусім має бути європейською, демократичною і поважати права людини. Крім того, вона повинна мати функціонуючу ринкову економіку, прийняти інтеграційне законодавство Європейського Союзу і бути в такому стані, який дає можливість реалізувати зовнішню політику співтовариства.

Слід зазначити, що змінилася політика Європейського Союзу і стосовно країн Східної Європи. Наприкінці 1991 р. була укладена угода з Польщею, Угорщиною, Чехословаччиною (нині Чехія і Словаччина), в 1992 р. - з Болгарією і Румунією щодо їх асоціації в Союзі.

У липні 1994 р. було прийнято принципове рішення Європейського Союзу про можливість у перспективі вступу країн Східної Європи до його складу як повноправних членів. Для цього, як свідчать експертні висновки, потрібно буде 7-10 років, а для деяких країн навіть більше.

На початку 2003 р. Європейським Союзом було прийнято рішення про підписання угод про вступ десяти країн, а саме: Естонії, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини, Чехії. Парламенти 15 держав - членів Євросоюзу мають підписані угоди ратифікувати, а в зазначених країнах повинні бути проведені національні референдуми, на яких громадяни повинні висловити свою думку про вступ до цього європейського угруповання. Нині остаточно визначена дата вступу нових членів - травень 2004 р.

У 2007 р. планується вступ до Євросоюзу Болгарії та Румунії.

Як уже зазначалось, Європейський Союз є одним з найвпливовіших міждержавних об’єднань. Неоднозначність його рис та ознак, відсутність аналогів цьому утворенню у практиці міжнародних відносин є причиною існування різноманітних поглядів на його місце в системі учасників міжнародних відносин. Досить поширеною є думка, що Європейський Союз - перехідна форма від міжнародної організації до держави з федеративним устроєм. Не заперечуючи проти існування такої тенденції, зазначимо, що це об’єднання ще й досі має чимало рис, які дають змогу розглядати його як міжнародну організацію.

1 2