Фразеологизмы в романе М. Стельмаха "Четыре брода"

ПЛАН 

  1. Місце і роль М. Стельмаха в українській літературі.
  2. Структурно-семантичні та стилістичні групи фразеологізмів.
  3. Специфічні прийоми і принципи використання стійких словосполучень.
  4. Структурно-граматичні групи фразеологізмів та їх характерні особливості.

 

1. Місце і роль М. Стельмаха в українській літературі 

Людина й земля - це вісь,

навколо якої обертається

… цикл романів Стельмаха.

М. Рильський 

Художній світ М. Стельмаха багатий і різноманітний. У ньому наявне потужне гравітаційне поле поетичного мислення автора, яке заряджає читача енергією діяння. У Стельмаховому світі палахкотить вогонь ствердження і заперечення. Його епіцентром є народна позиція митця.

Осягаєш той світ - і мимоволі захоплюєшся незвичайним талантом письменника бачити явища навколишньої дійсності в широких взаємозв‘язках , вслухатися в нескінченне багатоголосся життя, підносити все читачеві у філігранно оброблених кристалах образів. Неминуче відчуваєш добре і щире серце автора, його громадянськість, його безмежну любов до людини-трудівника і ненависть до тих, хто пригнічує людську радість.

Найкращі герої письменника безпосередньо повернуті в наше сьогодення. Звільнені від влади землі, від економічної й психічної роздвоєності дрібного власника, вони пізнали справжню радість творчої праці в колективі, відчули велике щастя й велику відповідальність бути господарями землі й своєї долі. Через їхні болі й страждання завжди відчуваємо вболівання, турботу самого автора, через їхні радощі й перемоги - його неприховану радість.

Творчість М. Стельмаха відбиває сучасний рівень художнього розвитку людства. В ній органічно поєднались усталеність традицій і бурхливість новаторських шукань.

Основа неповторного художнього світу М. Стельмаха - то надзвичайна особистість самого митця, світ його інтересів і захоплень, любові й ненависті, його світовідчуття й світорозуміння, то світ героїв письменника, їх життєва позиція, духовна висота, багатогранний зв‘язок з обставинами, то світ поетичного слова, яке викристалізовується в стилі.

Оригінальний художній світ М. Стельмаха тримається на міцній, віками перевіреній основі - хлібі і солі; у цьому світі добре знають ціну людської крові; тут різко розмежувавшись, ведуть одвічно боротьбу правда і кривда; тут безвідмовно діють закони великої рідні, і, долаючи хуртовини життя, люди ідуть під калиновим вітром долі назустріч своїм чотирьом бродам; тут священними є великі поняття - Любов, Мати, Земля, Батьківщина.

У його світі все реальне і водночас надзвичайне, небуденне; думка, почуття й слово творять тут високу гармонію. А над усім - поезія життя і творчості, дерзновенність людського духу в розкритті таїни буття.

Натхненна творчість М. Стельмаха несе читачеві нев‘янучу красу рідної землі, безмежну щедрість душі свого народу, серце якого завжди відкрите для добра, для любові.

З надзвичайною шанобливістю ставиться письменник до духовних скарбів українського народу. Народна поезія стала одним із факторів формування естетичних принципів письменника, надала оригінального забарвлення його стилю. Він збирає, досліджує народну творчість, розкриваючи її красу й втілену високу майстерність

Особливо припали йому до душі оті згустки народної мудрості, згустки самого життя, які дають багатющий матеріал для дослідників, - фразеологізми.

Фразеологізми мови, як і граматичні правила, закони - є продуктом тривалої обробки їх в свідомості носіїв мови і, переважно, в масовій мовній практиці. Значення фразеологізмів для мальовничості мови підкреслював ще М. В. Гоголь, говорячи про прислів‘я, в яких “видно надзвичайну повноту народного розуму, що умів зробити все своїм знаряддям: іронію глузування, наочність, влучність мальованого зображення, щоб скласти животрепетним словом, яке проймає наскрізь природу людини, зачіпаючи за все її живе”.

Питання про фразеологію мови, зокрема мови художньої літератури, висвітлене в мовознавчих і літературознавчих працях ще недостатньо. Все ж працями В. В. Виноградова і Л. А. Булаховського наукова розробка цієї галузі мовознавства значно просунулась вперед.

В. В. Виноградов виділяє три типи, або три комплекси, сталих фразеологічних одиниць [1]:

  1. Фразеологічні зрощення (вони також можуть бути названі ідіомами) - тип словосполучень, абсолютно неподільних, нерозкладних, значення яких цілком незалежне від їх лексичного складу, від значень їх компонентів; їх значення дорівнює значенню слова: якщо їх складові елементи однозвучні з якими-небудь окремими самостійними словами мови, то співвідношення суто омонімічне.

Приклади: собаку з‘їсти в чомусь, в вус не дує, показати де раки зимують.

В. В. Виноградов підкреслює, що семантична єдність фразеологічного зрощення часто підтримується синтаксичною нерозчленованістю або невмотивованістю словосполучення, відсутністю живого синтаксичного зв‘язку між його морфологічними компонентами ( так собі, куди не йшло, собі на умі та ін. )

  1. Фразеологічні єдності тобто сталі, тісні фразеологічні групи, які теж семантично неподільні і теж є виразом єдиного, цілісного значення, але в яких це цілісне значення мотивоване, вони являють собою результат впливу значень лексичних компонентів. Приклади: тримати камінь за пазухою, виносити сміття з хати, переливати з пустого в порожнє, танцювати під чужу дудку.

У фразеологічних єдностях граматичні стосунки між компонентами легко розрізнити і, відзначає В. В. Виноградов, можна звести до живих сучасних синтаксичних зв‘язків. Однак фразеологічна єдність часто створюється не тільки образним значенням словесного ряду, скільки синтаксичною спеціалізацією фрази, вживанням її в суворо фіксованій граматичній формі.

Фразеологічні єдності охоплюють досить широкий комплекс сталих словосполучень: вони становлять потенціальне джерело каламбурів і метафор, зв‘язуються таким чином (що підкреслювалось ще Потебнею) з формами поетичного мислення, охоплюють розмовно-фамільярні вирази (чим чорт не жартує та інші), словесні групи, що є термінами, крилаті вирази, фразові штампи, кліше, літературні цитати, народні прислів‘я і приказки та ін. [2]

  1. Фразеологічні сполучення, які не є безумовними семантичними єдностями; значення слів-компонентів тут відокремлюються далеко більш чітко і різко, хоч і залишаються незв‘язаними (вільними). Природа фразеологічних сполучень лежить в зв‘язаних (невільних) значеннях слів і їх синтаксичних зв‘язках (на відміну від незв‘язних словосполучень). Зв‘язані значення слів, що реалізуються в зв‘язаних словосполученнях, обумовлені внутрішніми законами мови, семантичними стосунками самої мовної системи. Приклади: існують сполучення страх бере, роздуми беруть та ін. : але не можна сказати насолода бере, задоволення бере та ін.

Фразеологічні групи, утворювані реалізацією зв‘язаних значень слів є найбільш численним і семантично вагомим розрядом сталих словосполучень в українській мові. При наявності різних відтінків  і груп в кожному з цих трьох типів комплексів існує також багато проміжних перехідних розрядів, установлення яких і заповнення мовним матеріалом становить завдання дальших розробок питання.

 

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные