Глобальные модели мирового развития

Шостий - про узагальнені параметри світової системи як ефективні інструменти для її дослідження, конструювання й управління нею. Згідно з цим каноном А.  П.  Федотов пропонує три необхідні узагальнені параметри - індекс антропогенного навантаження, індекс сталості розвитку та рентне число. Наприклад, індекс антропогенного навантаження (ІАН) на біосферу вказує, наскільки щільність антропогенного навантаження тієї чи іншої країни на ділянку біосфери перевищує щільність навантаження всього людства на всю континентальну частину біосфери. Найвищий ІАН мають такі країни, як Голландія (21,3), Бельгія (19,3) і Японія (14,3).

Сьомий - про шкалу інтенсивності глобальної екологічної катастрофи та її світові центри. Згідно з ним рента за користування біосферою, з одного боку, характеризує ступінь збурення, навіть руйнування біосфери певною країною з урахуванням внеску її території у біосферний баланс, а з другого боку, вона відображає річну грошову суму, яку кожна країна повинна сплачувати за користування біосферою. Рентне число тим більше, чим вище індекс антропогенного навантаження для даної країни і міц­ність її біоспоживання та енергоспоживання. За 100-бальною шкалою Японія має рентне число 100, США - 72,8, ФРН - 58,4, Великобританія - 42,7, Індія - 42,2, Китай - 41,8.

Восьмий - про концепцію керованого сталого розвитку людства і модель сталої світової системи. Згідно з ним сталий (зрівноважений з природою) розвиток людства, світової системи і окремих країн - це оптимально керований процес на основі вищих досягнень науки в умовах сталої біосфери, і він спрямований на збереження і вдосконалення людини, його творчих і духовних сил. А.  П.  Федотов формулює десять принципів конструювання моделі керованої сталої світової системи:

  • відмова від панування капіталу і перехід до панування розуму й духу;
  • відмова від економічного зростання і перехід до гармонійного розвитку людства;
  • гармонізація взаємодії біосфери і людства, припинення руйнування біосфери;
  • перехід до суспільства екологічного соціалізму;
  • стабілізація чисельності населення Землі;
  • економне й ефективне використання ресурсів;
  • використання лише екологічно чистих технологій;
  • відмова від війн, незастосування сили; збереження державних кордонів;
  • рівноправність держав і народів, заборона ідеології панування однієї держави (народу) або кількох держав (народів) над світом;
  • збереження і розвиток самобутніх культур народів світу.

Дев’ятий - про новий інститут соціальних лідерів доби глобальної екологічної катастрофи. Згідно з ним уперше виникає потреба змінити традиційний інститут політичних і державних лідерів, що враховують лише інтереси окремих держав, класів, націй і володіють лише знаннями вузького профілю, на принципово новий інститут соціальних лідерів, які поєднують інтереси окремих держав, народів, класів з інтересами всього людства.

Десятий - про найбільшу трагедію світової історії. Згідно з ним А.  П.  Федотов апологетично характеризує СРСР як «материк розуму, культури, гуманізму, соціальної єдності», що був зруйнований під впливом двох факторів: внутрішнього (криза влади) і зов­нішнього (глобальна екологічна катастрофа). Він гадає, що саме лідери СРСР, які змагалися на коні «Соціалізм», програли лідерам Заходу на коні «Капіталізм». При цьому незрозуміло, як така «ідеальна країна» змогла висунути на керівні посади таку величезну кількість нікчемних лідерів, котрі за всіма параметрами «програли» лідерам Заходу? Мабуть, лідери СРСР були не гірші за лідерів Заходу, і причиною їхнього програшу був саме кінь «Соціалізм»?

Одинадцятий - про нову історичну місію Росії. Згідно з ним саме Росії А.  П.  Федотов призначає провідну роль у приборканні стихійного розвитку: по-перше, тому, що вона має суттєвий екологічний ресурс, по-друге, тому, що у неї є міцний промисловий, технічний, науковий, інтелектуальний і духовний потенціал, а також міцні природні ресурси, по-третє, тому, що нею накопичений унікальний досвід всесвітньої історії.

Дванадцятий - про зміну вищого пріоритету ООН. Згідно з ним повинна суттєво змінитися структура ООН: в її складі необхідно створити вищий орган з правом «вето» - Стратегічну Наукову Раду Землі (СНРЗ) з країн, що мають найбільшу територію (Росія, Китай, Канада, США, Бразилія, Австралія). Його рішення повинні бути обов’язковими для всіх країн-членів ООН.

Тринадцятий - про світ без СРСР як світ з війнами

Згідно з ним, на думку вченого, період після закінчення Другої світової війни характеризується як «найтриваліший мир за останні 500 років». При цьому він заплющує очі на криваві локальні війни за прямою або прихованою участю в них СРСР (Корея, В’єтнам, Близький Схід, Ангола, Куба, Сомалі, Ефіопія, Афганістан тощо) і численні кризові ситуації, що могли призвести до третьої світової війни.

Чотирнадцятий - про науку і молодь - «коня» і «вершника» доби антропогенного перенавантаження Землі. В цілому ця теза теж не є бездоганною. З одного боку, вона справедливо ґрунтується на синтезі науки (екології, глобалістики, конфліктології, економіки й соціології) з ідеями і принципами гуманізму, а з другого боку, чомусь пов’язує з цим знанням лише молодь (вона і є, на думку А.  П.  Федотова, той самий «вершник», котрий на «коні» глобалістики зможе приборкати стихійний розвиток і побудувати нову керовану світову систему). Для цього глобалістику як голов­ну прикладну науку сучасності слід вивчати у всіх вищих навчальних закладах світу. Необхідно також у кожній країні створити національні академії глобалістики - центри навчальної та науково-дослідної роботи.

На наш погляд, частина канонів А.  П.  Федотова, де йдеться про неможливість збереження небезпечних тенденцій сучасного життя, про деякі «переваги соціалізму» не викликає сумнівів, але інша частина його канонів апологетично спирається лише на соціалістичні цінності, виправдовує навіть очевидні негативні наслідки практики «наукового комунізму» в СРСР та інших країнах соцтабору, і тому - спірна.

Більш зрівноваженою й універсальною, ніж ідея «екологічного соціалізму», є концепція сучасного раціоналізму М.  М.  Мойсеєва1. На його думку, в наш час людство живе в умовах третьої трагічної кризи за формулою «бути чи не бути?». Цю кризу можна розв’язати, передусім, зміною парадигм наукового мислення («класичного раціоналізму» на «сучасний раціоналізм»). Згідно з позицією «класичного раціоналізму» модель світу мала вигляд надскладного механізму, який хтось запустив і який довічно діятиме за певними визначеними законами. Якщо чогось ми сьогодні не знаємо, то завтра знатимемо неодмінно. Людина у такій моделі лише спостерігач, вона не здатна впливати на об’єктивний процес розвитку подій. Вона може тільки пізнати їх і діяти відповідно з цими знаннями.

Характер «сучасного раціоналізму», на думку М.  М.  Мойсе­єва, насамперед, проявляється у визнанні принципової неподільності об’єкта пізнання. В умовах неподільності об’єкта працюють новітні методи й концептуальні засоби пізнання: системний аналіз, біфуркаційний стан, принципи ентропії, інформації, зворотного зв’язку, екологічного імперативу. Саме вони допомагають скласти раціональні моделі суспільної орга­нізації та самоорганізації: «Учитель», «Суспільство злагоди», «Раціональний ринок», «Сталий розвиток», «Ноосферогенез» тощо.

Так, система «Учитель» виникла завдяки табу «Не вбивай!» Саме вона забезпечила накопичення, трансформацію і передавання знань, культури, традицій новим генераціям людей. З часом вона перетворилась на соціальну пам’ять - інформаційну основу існування сучасного суспільства. Система «Учитель» визначила розвиток мови (усної, письмової, штучної), моралі, інших цивілізаційних структур.

1 2 3 4 5 6

Похожие работы