Глобальные модели мирового развития

М.  М.  Мойсеєв своєрідно трактує феномен ринку. Якщо еволюцію нашого дикого предка визначала внутрішньовидова бороть­ба, то розвиток суспільства до цивілізації стали визначати ринкові відносини, конкуренція, змагання, взаємодопомога, прагнення гармонії. При цьому поряд із ринком постійно були присутні й атавістичні, звірячі взаємини, котрі виливалися у криваві бійки, війни. Але, незважаючи на це, людство продовжує існувати саме тому, що відносини співпраці та взаємодопомоги врешті-решт брали верх. Кривавий антигуманізм виходить за межі ринку: це вже не конкуренція, а шлях до самознищення. Конкуренцію підтримує тип людини, яку М.  М.  Мойсеєв називає «гармонітелем», а знищення конкурента і, як правило, самознищення здійснює тип людини, яку він називає «володарем». Перший створює, співпрацює, облагороджує, захоплює, прилучає, наповнює світ радістю і щастям, другий - примушує, експлуатує, грабує, обманює, розбещує, ґвалтує. Він також концентрує прибуток, накопичує багатства, але діє при цьому як надміцний отруйний гормон.

Першою фундаментальною біфуркацією процесу еволюції планети Земля М.  М. Мойсеєв називає виникнення життя, другою - зародження розуму. Але якщо в межах класичного раціоналізму розум розглядався окремо від його носія, то з позицій сучасного раціоналізму він розглядається у неподільній системі «розум-людина-суспільство». Тобто носієм розуму є як «гармонітель», так і «володар». Саме тому світ у ХХІ столітті або зникне, тобто не належатиме ані «володарям», ані «гармонітелям», або перетвориться на світ компромісів, усезагальної гармонії, всезагальної злагоди, тобто стане світом «гармонітелей».

Як підсумок глобального розвитку сучасної цивілізації наведемо такі можливі сценарії:

  • «культурного імперіалізму» (передбачає глобальну гомогенізацію, тобто культурну уніфікацію, копіювання всіма країнами західного способу життя, розбудови уніполярного світу під егідою «світового уряду»);
  • «периферійної корупції» (передбачає розпад західної цивілізації та створення «культурного смітника» на його окраїнах);
  • «мозаїчних культур» (передбачає виникнення світу захищених, замкнених, конкуруючих і ворогуючих культур);
  • «егалітарного світу» (передбачає створення світу «відкритих» країн «всезагального добробуту», активний культурний обмін між ними).

Процеси глобального розвитку не тільки суперечливі, а й парадоксальні.

Складні проблеми, які постали перед людством протягом останніх десятиріч і можуть бути розв’язані лише в масштабах всієї планети, дістали назву глобальних. Ці проблеми охоплюють надзвичайно широке коло питань: екологічних, економічних, демографічних, політичних, моральних тощо. До них, як правило, відносять такі актуальні проблеми сьогодення:

  • забезпечення миру на землі, роззброєння;
  • боротьба з міжнародним тероризмом;
  • проведення оптимальної демографічної політики;
  • виробництво якісних продуктів харчування для швидко зростаючого населення;
  • раціональне використання і відтворення природних ресурсів;
  • ефективний вихід з енергетичної кризи;
  • модернізація та універсалізація системи освіти;
  • боротьба з епідемічними і генетичними хворобами, створення надійної системи охорони здоров’я;
  • інформатизація суспільства;
  • втілення «високих технологій»;
  • екуменізація релігійного життя;
  • демократизація суспільного життя й забезпечення прав людини;
  • екологізація мислення й людської діяльності;
  • гуманізація ринкових механізмів;
  • культурна, економічна, політична інтеграція людства, створення єдиної планетарної цивілізації;
  • підвищення якості життя людей, безпеки їхнього існування тощо.

Можна без перебільшення сказати, що майбутнє людської цивілізації залежатиме від того, як вирішуватимуться ці проблеми. Чи вдасться людям перемогти ядерну загрозу, забезпечити потреби швидко зростаючого населення планети в продуктах харчування, енергії, природних ресурсах, ліквідувати розрив між бід­ними і багатими країнами, врятувати навколишнє середовище, приборкати міжнародний тероризм, зупинити поширення СНІДу тощо.

У працях Б.  Гаврилишина, О.  Білоруса, В

 Леонтьєва, Д.  Ме­доуза, М.  Мойсеєва, С.  Кримського, Ю.  Пахомова, Ю.  Павленко, А.  Печчеї, І.  Пригожина, О.  Тоффлера, Я.  Тінбергена, С.  Удовика, Ю.  Яковця та ін. визначені основні постулати сучасної глобалістики:

  • світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;
  • глобалізація світу - це об’єктивне історичне явище і процес, на який можна впливати і яким можна керувати об’єдна­ними, солідарними зусиллями людства;
  • глобалізація несе в собі нові небачені можливості для розвитку людства і нові небачені загрози його існуванню;
  • людство повинно солідаризуватись і об’єднатись перед феноменом глобальних загроз і для розв’язання глобальних проблем;
  • глобальну кризу людства можна перебороти;
  • глобальну катастрофу людства ще можна відвернути;
  • глобальні проблеми - це не лише невирішені завдання, а й великі загрози всьому людству;
  • глобальні інтереси треба ставити вище національних;
  • глобальна інтеграція - це закономірність розвитку людства;
  • сучасна людина як найвища соціальна цінність набула глобального характеру і стала в центрі процесів глобалізації;
  • в майбутньому людство навчиться попереджувати виникнення глобальних проблем;
  • в основу інтегрованих системних парадигм глобалістики може бути покладена концепція ноосфери В.  І.  Вернадського.

На думку М.  М.  Мойсеєва, ідею ноосфери необхідно перетворити в теорію ноосферогенезу, яка допоможе людству попередити виникнення небезпечних глобальних проблем у майбутньому і обмежити негативні наслідки існуючих, тобто зробити процес глобалізації керованим.

Глобалістика стимулює розвиток багатьох наук (екології, економіки, демографії, інформатики, математики, прогностики, соціології, політології, філософії) і сама акумулює досягнення названих наукових знань у своїй теорії та практиці порушення, аналізу і розв’язання глобальних проблем сучасності.

З початку 70-х років глобалістика, в основному, сформувалась як міждисциплінарна наука. До її перших досягнень слід залучити систематизацію глобальних проблем. Це зроблено на емпіричній основі. Щодо теорії глобалістики, то вона розроблена недостатньо. Але останніми роками багато зроблено для того, щоб підвищити теоретичний рівень глобалістики: в 1992 р. Конференція ООН прийняла Програму дій «Порядок денний на ХХІ століття», відповідна структура з такою назвою створена і в Україні; напередодні нового тисячоліття в Києві створені Інститут сталого розвитку (президент - І.  Юхновський) і Міжнародний інститут глобалістики (директор - О.  Білорус); уперше розроблений і опублікований науковий глосарій і бібліографія глобалістики, планується їх перевидання, а також видання наукового часопису «Глобалістика» на базі НАН України».

1 2 3 4 5 6

Похожие работы