Городское феодальное право

ПЛАН

1. Джерела і система права.
2. Загальноімперське законодавство.
3. Земське право.
4. Ленне право.
5. Міське право.

ВСТУП

Німеччина як самостійна феодальна держава утворилася на землях східних франків після розпаду Франкської імперії, її те­риторія включала п'ять основних племінних герцогств — Сак­сонію, Франконію, Швабію (Алеманію), Баварію і відвойовану у Франції Лотарингію, а також приєднані пізніше французькі, італійські і слов'янські землі — Бургундію, міста Північної Іта­лії, Богемію, Австрію та ін.

Особливістю політичного розвитку Німеччини середніх віків був поступовий її розпад на окремі князівства, які зберегли свою незалежність аж до XIX ст. Причини цього полягають у тому, що економічний розвиток Німеччини проходив нерівномірно, атому інтереси регіонів не співпадали, і вони не бажали об'єднуватися. Крім того, прагнення німецьких королів завоювати Італію та боротьба з Папою Римським, послаблювали їх владу в своїй країні. До того ж імператорська влада не змогла встановити необхідний зв'язок із третім станом суспільства (міщанами) і зробити їх своєю опорою.

Німецьке феодальне суспільство ділилося на два розряди: 1) військовий (лицарський) розряд', 2) податний (селянський) розряд. Утворенню цих двох суспільних верств сприяла реформа короля Генріха Птахолова (919-936), яка була викликана необхідністю створити кінноту для боротьби з угорцями. За цією реформою особи, які могли воювати у рядах кіннотників, були зараховані до військового стану, а усі інші зараховувалися до податного стану.

Військовий стан не був однорідним. Окрім великих землевласників (світських та духовних) до нього входили середні та дрібні лицарі. Податний стан складався із вільних та невільних селян. Серед вільних селян певний час існували особи, які користувалися землею шляхом сплати певних платежів на користь власника землі. Невільні селяни могли тільки обробляти землі феодала або служити при його дворі

Королівська влада у боротьбі проти феодалів намагалася опертися на церкву.

Наступник Генріха Птахолова король Оттоні (936-973) розподілив герцогства між своїми родичами, проте і це не допомогло, бо між ними постійно точилися міжусобні війни.

Після короткого періоду відносної єдності в X—XII ст. у Ні­меччині почався закономірний процес феодальної роздробле­ності. Однак на відміну від Франції він набув тут незворотного характеру. Це пояснюється низкою причин, серед яких важли­ву роль відіграли зовнішньополітичні фактори. Два основних напрями зовнішньої експансії феодальної Німеччини (в Італію і на слов'янський Схід) привели до штучного об'єднання ні­мецьких герцогств, насильно приєднаних слов'янських земель і Північної Італії в імперію, що одержала в XV ст. назву Священ­ної Римської імперії німецької нації.

Німецькі імператори успадкували не тільки титул «короля франків», а й коронувалися в Римі як «імператори римлян», одержуючи корону з рук папи і претендуючи тим самим на ду­ховне і світське лідерство в християнському світі. Цим поясню­ється те особливе значення, якого набули в історії Німеччини відносини між державою і церквою, у тому числі з її центром у Римі.

Оскільки основною тенденцією розвитку Німеччини зали­шалася тенденція до децентралізації, періодизація розвитку фе­одальної держави Німеччини є складною. Зміна форм феодаль­ної держави простежується тут не стільки в масштабі всієї імпе­рії і власне Німеччини, скільки по окремих німецьких князівс­твах, землях. З XIII ст. вони поступово перетворювалися на са­мостійні держави, лише формально пов'язані між собою імпе­раторською владою. Що ж стосується Німецької феодальної держави в цілому (тобто імперії), то її історію можна умовно поділити на два великих етапи:

становлення і розвиток відносно централізованої ранньофеодальної держави в Німеччині в межах імперії (X—XII ст. );

територіальна роздробленість у Німеччині (XIII — початок XIX ст. ) і розвиток автономних німецьких князівств-держав.