Городское феодальное право
ПЛАН
- Джерела і система права.
- Загальноімперське законодавство.
- Земське право.
- Ленне право.
- Міське право.
ВСТУП
Німеччина як самостійна феодальна держава утворилася на землях східних франків після розпаду Франкської імперії, її територія включала п'ять основних племінних герцогств — Саксонію, Франконію, Швабію (Алеманію), Баварію і відвойовану у Франції Лотарингію, а також приєднані пізніше французькі, італійські і слов'янські землі — Бургундію, міста Північної Італії, Богемію, Австрію та ін.
Особливістю політичного розвитку Німеччини середніх віків був поступовий її розпад на окремі князівства, які зберегли свою незалежність аж до XIX ст. Причини цього полягають у тому, що економічний розвиток Німеччини проходив нерівномірно, атому інтереси регіонів не співпадали, і вони не бажали об'єднуватися. Крім того, прагнення німецьких королів завоювати Італію та боротьба з Папою Римським, послаблювали їх владу в своїй країні. До того ж імператорська влада не змогла встановити необхідний зв'язок із третім станом суспільства (міщанами) і зробити їх своєю опорою.
Німецьке феодальне суспільство ділилося на два розряди: 1) військовий (лицарський) розряд', 2) податний (селянський) розряд. Утворенню цих двох суспільних верств сприяла реформа короля Генріха Птахолова (919-936), яка була викликана необхідністю створити кінноту для боротьби з угорцями. За цією реформою особи, які могли воювати у рядах кіннотників, були зараховані до військового стану, а усі інші зараховувалися до податного стану.
Військовий стан не був однорідним. Окрім великих землевласників (світських та духовних) до нього входили середні та дрібні лицарі. Податний стан складався із вільних та невільних селян. Серед вільних селян певний час існували особи, які користувалися землею шляхом сплати певних платежів на користь власника землі. Невільні селяни могли тільки обробляти землі феодала або служити при його дворі
Королівська влада у боротьбі проти феодалів намагалася опертися на церкву.
Наступник Генріха Птахолова король Оттоні (936-973) розподілив герцогства між своїми родичами, проте і це не допомогло, бо між ними постійно точилися міжусобні війни.
Після короткого періоду відносної єдності в X—XII ст. у Німеччині почався закономірний процес феодальної роздробленості. Однак на відміну від Франції він набув тут незворотного характеру. Це пояснюється низкою причин, серед яких важливу роль відіграли зовнішньополітичні фактори. Два основних напрями зовнішньої експансії феодальної Німеччини (в Італію і на слов'янський Схід) привели до штучного об'єднання німецьких герцогств, насильно приєднаних слов'янських земель і Північної Італії в імперію, що одержала в XV ст. назву Священної Римської імперії німецької нації.
Німецькі імператори успадкували не тільки титул «короля франків», а й коронувалися в Римі як «імператори римлян», одержуючи корону з рук папи і претендуючи тим самим на духовне і світське лідерство в християнському світі. Цим пояснюється те особливе значення, якого набули в історії Німеччини відносини між державою і церквою, у тому числі з її центром у Римі.
Оскільки основною тенденцією розвитку Німеччини залишалася тенденція до децентралізації, періодизація розвитку феодальної держави Німеччини є складною. Зміна форм феодальної держави простежується тут не стільки в масштабі всієї імперії і власне Німеччини, скільки по окремих німецьких князівствах, землях. З XIII ст. вони поступово перетворювалися на самостійні держави, лише формально пов'язані між собою імператорською владою. Що ж стосується Німецької феодальної держави в цілому (тобто імперії), то її історію можна умовно поділити на два великих етапи:
становлення і розвиток відносно централізованої ранньофеодальної держави в Німеччині в межах імперії (X—XII ст. );
територіальна роздробленість у Німеччині (XIII — початок XIX ст. ) і розвиток автономних німецьких князівств-держав.