Городское феодальное право
Перша книга була присвячена міським суддям, порядку їхнього введення у посаду, їхній компетенції, правам і обов'язкам.
Друга книга охоплювала питання судочинства, третя відносилася до різних позовів, четверта була присвячена сімейному і спадковому праву, п'ята (незавершена) — різним рішенням, які не розглядалися в інших книгах.
У рамках міського права поступово виділяється ще більш універсальна система — торгове право, чи «право купців», котре з самого початку набуло національного характеру. Значна кількість норм торгового права містилася у статутах міського права XIII ст. Любека, Брюгге й інших германських міст — учасників Ганзи.
Широкий авторитет у всіх країнах Балтії набули закони Вісбі (близько 1350 р. ) — порту на острові Готланд у Балтійському морі, в яких регулювалися питання морських перевезень і морської торгівлі. У цьому портовому місті свої асоціації мали німецькі, шведські, латиські, новгородські купці, але найбільший вплив на розвиток права Вісбі справили міські статути Гамбурга і Любека.
Значний розвиток торгове право одержало у північно-італійських землях Германської імперії, де утворилися міські комуни, об'єднані у т. зв. Ломбардську лігу (Верона, Венеція, Бергамо, Мілан, Парма, Болонья й ін. ). Тут вперше була проведена систематизація торговельних порядків («Книга звичаїв» Мілана 1216 р. ), здійснювався запис рішень торгових судів різних видів (морських, ярмаркових і т. п. ).
Важливим джерелом германського торгового права стали й міжнародні договори з іншими містами, їхніми союзами і навіть іноземними монархами для надання режиму «найбільшого сприяння» у торгівлі. Відомий, наприклад, подібний договір між м. Кельном й англійським королем Генріхом II, в якому король обіцяв купцям Кельна аналогічне ставлення (тобто надавав їм «національний режим»).
У XIV—XVI ст. встановленню певної правової єдності в Германії стали сприяти рецепції римського права.
Наприкінці XV ст. Дигести Юстиніана, оброблені з урахуванням потреб часу, були визнані керівним джерелом права для заснованого у 1495 р. Вищого імперського суду. У XVI ст
Важливий внесок у створення загально-германських принципів кримінального права був внесений у 1532 р. виданням кримінального і кримінально-процесуального уложення Карла V («Кароліни»). Видана як загальноімперський закон, «Кароліна» проголошувала верховенство імперського права над правом окремих земель, скасування «нерозумних і дурних» звичаїв у кримінальному судочинстві в «місцях і краях». Разом з тим вона допускала збереження для курфюрстів, князів і станів їхніх «споконвічних і справедливих звичаїв». Однак оскільки уложення цілком відповідало як політичним інтересам князівської верхівки, так і сучасним вимогам кримінального права і процесу, воно було загальновизнане як джерело права у всіх землях. На основі «Кароліни» утворилося загальне німецьке кримінальне право.
Незважаючи на зазначений процес уніфікації германського права, норми «загального германського права» мали в основному рекомендаційний характер і залежали від ступеня їхнього «визнання» в тій чи іншій німецькій землі. Правові системи складалися переважно по окремих територіях-державах Германії.
З XIII ст. у землях Германії активно розвивається князівське законодавство, яке обмежує використання звичаю й містить нові норми кримінального, спадкового і торгового права, котрі поширюються на всіх вільних підданих.
Завершення процесу оформлення власних правових систем у князівствах пов'язане з кодифікацією місцевого права в XVII-XVIII ст. , в епоху утвердження «князівського абсолютизму». Так, у середині XVIII ст. видаються кримінальний кодекс і Цивільний кодекс у Баварії, у 1768 р. в Австрії видається кримінальний кодекс «Терезіана», а в 1787 р. там же - новий кримінальний кодекс.
Особливо широку популярність одержало Прусське земське уложення, видане в 1784 р.
Його джерелами послужили «Саксонське Зерцало», римське право, Магдебурзьке й Любекське право, а також практика берлінського верховного суду.
Уложення складалося з двох частин: перша була присвячена цивільному праву. У другій частині містилися, головним чином, норми державного І кримінального права, а також норми про положення станів, про школи і церкву.
Як данину «освіченому абсолютизму» кодекс містив деякі елементи сучасного йому трактування власності і «природних прав» людини. Однак у дійсності у прусському праві домінували зовсім інші принципи: такі, як необмежена влада прусського короля, дріб'язкова регламентація всіх сторін суспільного і приватного життя, безправ'я кріпаків і привілейоване становище дворянства. Кодекс відрізнявся надлишком моралізаторських положень, невизначеністю юридичних формулювань і застарілими мірами покарання - типу ударів киями.