Городское феодальное право

Перша книга була присвячена міським суддям, порядку їх­нього введення у посаду, їхній компетенції, правам і обов'язкам.  

Друга книга охоплювала питання судочинства, третя відносила­ся до різних позовів, четверта була присвячена сімейному і спад­ковому праву, п'ята (незавершена) — різним рішенням, які не розглядалися в інших книгах.

У рамках міського права поступово виділяється ще більш уні­версальна система — торгове право, чи «право купців», котре з самого початку набуло національного характеру. Значна кількість норм торгового права містилася у статутах міського права XIII ст. Любека, Брюгге й інших германських міст — учасників Ганзи.

Широкий авторитет у всіх країнах Балтії набули закони Вісбі (близько 1350 р. ) — порту на острові Готланд у Балтійському морі, в яких регулювалися питання морських перевезень і морської торгівлі. У цьому портовому місті свої асоціації мали німецькі, шведські, латиські, новгородські купці, але найбільший вплив на розвиток права Вісбі справили міські статути Гамбурга і Лю­бека.

Значний розвиток торгове право одержало у північно-італійсь­ких землях Германської імперії, де утворилися міські комуни, об'єднані у т. зв. Ломбардську лігу (Верона, Венеція, Бергамо, Мі­лан, Парма, Болонья й ін. ). Тут вперше була проведена система­тизація торговельних порядків («Книга звичаїв» Мілана 1216 р. ), здійснювався запис рішень торгових судів різних видів (морсь­ких, ярмаркових і т. п. ).

Важливим джерелом германського торгового права стали й міжнародні договори з іншими містами, їхніми союзами і навіть іноземними монархами для надання режиму «найбільшого спри­яння» у торгівлі. Відомий, наприклад, подібний договір між м. Кельном й англійським королем Генріхом II, в якому король обіцяв купцям Кельна аналогічне ставлення (тобто надавав їм «на­ціональний режим»).

У XIV—XVI ст. встановленню певної правової єдності в Гер­манії стали сприяти рецепції римського права.  

Наприкінці XV ст. Дигести Юстиніана, оброблені з урахуванням потреб часу, були визнані керівним джерелом права для заснованого у 1495 р. Вищого імперського суду. У XVI ст

римське пандектне право одержує авторитет імперського закону і продовжує діяти як «загальне право» Германії аж до прийняття Германського цивільного уложення 1900 р.

Важливий внесок у створення загально-германських принци­пів кримінального права був внесений у 1532 р. виданням кримі­нального і кримінально-процесуального уложення Карла V («Кароліни»). Видана як загальноімперський закон, «Кароліна» проголошувала верховенство імперського права над правом окре­мих земель, скасування «нерозумних і дурних» звичаїв у кримі­нальному судочинстві в «місцях і краях». Разом з тим вона допу­скала збереження для курфюрстів, князів і станів їхніх «спокон­вічних і справедливих звичаїв». Однак оскільки уложення цілком відповідало як політичним інтересам князівської верхівки, так і сучасним вимогам кримінального права і процесу, воно було за­гальновизнане як джерело права у всіх землях. На основі «Каро­ліни» утворилося загальне німецьке кримінальне право.

Незважаючи на зазначений процес уніфікації германського права, норми «загального германського права» мали в основно­му рекомендаційний характер і залежали від ступеня їхнього «ви­знання» в тій чи іншій німецькій землі. Правові системи склада­лися переважно по окремих територіях-державах Германії.

З XIII ст. у землях Германії активно розвивається князівське законодавство, яке обмежує використання звичаю й містить нові норми кримінального, спадкового і торгового права, котрі по­ширюються на всіх вільних підданих.

Завершення процесу оформлення власних правових систем у князівствах пов'язане з кодифікацією місцевого права в XVII-XVIII ст. , в епоху утвердження «князівського абсолютизму». Так, у середині XVIII ст. видаються кримінальний кодекс і Цивіль­ний кодекс у Баварії, у 1768 р. в Австрії видається кримінальний кодекс «Терезіана», а в 1787 р. там же - новий кримінальний кодекс.

Особливо широку популярність одержало Прусське земське уложення, видане в 1784 р.

Його джерелами послужили «Саксонсь­ке Зерцало», римське право, Магдебурзьке й Любекське право, а також практика берлінського верховного суду.

Уложення складалося з двох частин: перша була присвячена цивільному праву. У другій частині містилися, головним чином, норми державного І кримінального права, а також норми про положення станів, про школи і церкву.

Як данину «освіченому абсолютизму» кодекс містив деякі еле­менти сучасного йому трактування власності і «природних прав» людини. Однак у дійсності у прусському праві домінували зовсім інші принципи: такі, як необмежена влада прусського короля, дріб'язкова регламентація всіх сторін суспільного і приватного життя, безправ'я кріпаків і привілейоване становище дворянст­ва. Кодекс відрізнявся надлишком моралізаторських положень, невизначеністю юридичних формулювань і застарілими мірами покарання - типу ударів киями.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные