Идеалы научного познания

Уявний /мисленнєвий/ експеримент

 Будучи різновидом абстрагування, ідеалізація допускає елемент чуттєвої наочності (звичайний процес абстрагування веде до утворення уявних абстракцій, що не мають ніякої наочності). Ця особливість ідеалізації дуже важлива для реалізації такого специфічного методу теоретичного пізнання, яким і є уявний експеримент(його також називають розумовим, суб'єктивним, уявним, таким, що ідеалізується). [2]

 Уявний експеримент припускає оперування об'єктом (що заміщає в абстракції об'єкт реальний), що ідеалізується, яке полягає в уявному підборі тих або інших положень, ситуацій, що дозволяють виявити якісь важливі особливості досліджуваного об'єкту. У цьому проявляється певна подібність уявного(що ідеалізується) експерименту з реальним. Більше того, всякий реальний експеримент, перш ніж бути здійсненим на практиці, спочатку "програється" дослідником подумки в процесі обдумування, планування.

В цьому випадку уявний експеримент виступає в ролі попереднього ідеального плану реального експерименту.

 В той же час уявний експеримент грає і самостійну роль в науці. При цьому, зберігаючи подібність з реальним експериментом, він в той же час істотно відрізняється від нього. Ці відмінності полягають в наступному.

 Реальний експеримент - це метод, пов'язаний з практичним, предметно-маніпулятивним пізнанням навколишнього світу. В уявному ж експерименті дослідник оперує не матеріальними об'єктами, а їх образами, що ідеалізуються, і саме оперування робиться в його свідомості, т. ч. чисто умоглядно. Можливість постановки реального експерименту визначається наявністю відповідного матеріально-технічного(а іноді і фінансового) забезпечення. Уявний експеримент такого забезпечення не вимагає.

 В уявному експерименті можна абстрагуватися від дії небажаних чинників, провівши його у виді, що ідеалізується, "чистому" вигляді, що неможливо для реального експерименту.

 У науковому пізнанні можуть бути випадки, коли при дослідженні деяких явищ, ситуацій проведення реальних експериментів виявляється взагалі неможливим. Цю прогалину в пізнанні може заповнити тільки уявний експеримент.

 Наукова діяльність Галілея, Ньютона, Максвелла, Карно, Ейнштейна і інших учених, що заклали основи сучасного природознавства, свідчить про істотну роль уявного експерименту у формуванні теоретичних ідей. Історія розвитку фізики багата фактами використання уявних експериментів. Прикладом можуть служити уявні експерименти Галілея, що призвели до відкриття закону інерції.

 Реальні експерименти, в яких неможливо усунути чинник тертя, здавалося б, підтверджували концепцію Арістотеля, що панувала впродовж тисячоліть, стверджувала, що тіло, яке рухається, зупиняється, якщо сила, що штовхає його, припиняє свою дію. Таке твердження грунтувалося на простій констатації фактів, спостережуваних в реальних експериментах(куля або візок, що отримали силову дію, а потім що котяться вже без нього по горизонтальній поверхні, неминуче уповільнювали свій рух і врешті-решт зупинялися). У цих експериментах спостерігати рівномірний рух, що не припиняється, за інерцією було неможливо.

 Галілей, виконавши подумки вказані експерименти з поетапним ідеалізуванням поверхонь, що труться, і доведенням до повного виключення зі взаємодії тертя, спростував арістотелівську точку зору і зробив єдино правильний висновок. Це виведення могло бути отримане тільки за допомогою уявного експерименту, що забезпечив можливість відкриття фундаментального закону механіки руху.

 

Обмеження в ідеалізації

 Метод ідеалізації, що виявляється дуже плідним у багатьох випадках, має в той же час певні обмеження. Розвиток наукового пізнання примушує іноді відмовлятися від прийнятих раніше уявлень, що ідеалізуються. Так сталося, наприклад, при створенні Ейнштейном спеціальній теорії відносності, з якої були виключені ньютонівські ідеалізації "абсолютний простір" і "абсолютний час". Крім того, будь-яка ідеалізація обмежена конкретною областю явищ і служить для вирішення тільки певних проблем. [2]

 Це добре видно хоч би на прикладі ідеалізації "абсолютно чорне тіло".

 Сама по собі ідеалізація, хоча і може бути плідною і навіть підводити до наукового відкриття, ще недостатня для того, щоб зробити це відкриття. Тут визначальну роль грають теоретичні установки, з яких виходить дослідник. Розглянута вище ідеалізація парової машини, вдало здійснена Саді Карно, підвела його до відкриття механічного еквіваленту теплоти, якого, проте ". . . він не міг відкрити і побачити лише тому, - відмічає Ф. Енгельс, - що вірив в теплород(термін на рос. м. ). Це є також доказом шкоди неправдивих теорій".

 Основне позитивне значення ідеалізації як методу наукового пізнання полягає в тому, що отримувані на її основі теоретичні побудови дозволяють потім ефективно досліджувати реальні об'єкти і явища. Спрощення, що досягаються за допомогою ідеалізації, полегшують створення теорії, що розкриває закони досліджуваної області явищ матеріального світу. Якщо теорія в цілому правильно описує реальні явища, то правомірні і покладені в її основу ідеалізації.

 


Висновки

 Отже, метод ідеалізації більше, ніж просто доцільний у сфері науки. Це метод, який передбачає абстрагування, роботу з уявним світом речей, які неможливі у світі реальному, але живі у мисленні, а тому є можливість відтворити їх практично, хоча така можливість не завжди існує, або починає існувати на практиці значно пізніше виявленої ідеї.

 За допомогою цього методу з’явилась така кількість ідей, багато з яких достовірних та вже доведених, що, як на мене, у застосуванні жодного іншого методу ще не було.

 Ідеалізація передбачає оперування з чистими поняттями, яких ще не було в реальному світі, але які у своєму зв’язку утворюють нову ідею, яка у свою чергу, може суттєво вплинути на хід науки і життя людей на Землі.

 Вважаю, що зовсім не треба применшувати значення методу ідеалізації, лише посилаючись на те, що уява – це далеко не реальність. Думаю, це така ж реальність, як і все, що нас оточує в предметному середовищі з притаманними йому запахами, кольорами, відчуттями тощо. Доведенням цього може бути створення Світу, адже спочатку була уява, а потім реалізація задуму. Також впевнена, що ідеї, які виникають і ще виникатимуть в головах відомих філософів, видатних математиків та фізиків – це не випадковість, а швидше за все – закономірність. Їхні чисті ідеї прямо залежать від шляхів розвитку суспільства на планеті і навпаки, тому що поява ідеї передбачає її втілення, питання лише в тому: яким саме чином це втілення буде відбуватись?

 В основі ідей лежить метод ідеалізації, тому він такий важливий.


Список використаних джерел та літератури

  1. Здобувачу наукового ступеня: Метод. Рекомендації / Упоряд. С. В. Сьомін. – К. : МАУП, 2012. – 184 с.
  2. Концепции современного естествознания: Под ред. профессора С. И. Самыгина. 2. Общенаучные методы теоретического познания 2. 1. Абстрагирование и идеализация. Мысленный эксперимент [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://metropolys. ru/artic/18/01/k-0095-04441. html
  3. Крушельницька О. В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. Посібник / О. В. Крушельницька. – К
    : Кондор, 2013. – 192 с.
  4. Ланге В. Н. Физические парадоксы и софизмы: Пособие для учащихся. -3-е изд. , перераб. – М. : Просвещение, 1998. – 176. с.
  5. Лудченко А. А. Основы научных исследований: Учеб. пособие / А. А. Лудченко. – К. О-во «Знання», КОО, 2010. – 114 с.
  6. Метод идеализации на учебных занятиях по физике [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://festival. 1september. ru/articles/589634/
  7. Метод идеализации. Блог [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://witology. com/441. html
  8. Метод идеализации творческой задачи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://book. uraic. ru/project/conf/txt/005/archvuz26_pril/1/template_article-ar=K01-20-k1. htm
  9. Научные методы исследования [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://idschool225. narod. ru/metod. htm
  10. П’ятницька-Позднякова І. С. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навч. Посібник / І. С. П’ятницька –Позднякова. – К. , 2013. – 116 с.
  11. Ушаков Е. В. Введению в философию и методологию науки: Учебник/Е. В. Ушаков. – М. : Издательство «Экзамен», 2015. – 528 с. (Серия «Учебник для вузов»)
  12. Філософія: Навч. посіб. / За ред. І. Ф. Надольного. – 5-те вид. , випр. і доп. – К. : Вікар, 2005. – 445 с.
  13. Шейко В. М. , Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково- дослідницької діяльності: Підручник. – 5-те вид. , стер. – К. : Знання, 2016 – 307 с.
1 2 3

Похожие работы