Идейно-тематический перекличка поэзии 20-х и 60-х годов. как воплощение генетической преемственности ренессансных поколений.
Ще більше, використовуючи метафору Світличного, «рожевощокого соціального оптимізму» було у «двадцятників». Серед них зустрічаються і переконані комуністи, свідомі свого соціального вибору. Але більшість не були пов’язані з практикою революційного руху і тому вловили загальний настрій епохи: музику революції почули раніше, ніж зрозуміли зміст її слів. Безпосереднє захоплення революцією брало гору над критичним розкриттям її справжньої суті. В багатьох поезіях П. Тичини, В. Сосюри, Ю. Яновського, І. Багряного герой перебував в атмосфері бажаного, а не дійсного. Художньо це позначилось у відсутності конкретно—історичних обставин, у відособленості ситуації від всього буденного. Особливо великі надії на новий суспільний устрій покладали пролетпоети і це зрозуміло. Але навіть дуже далекий від соціального пафосу М. Рильський вірив:
Ні, ні! Прийдешнє—не казарма,
Не цементовий коридор!
Сіяє в небі нам недарма
Золотоокий метеор!
Ця нестримна віра в справедливий суспільний устрій спричинила до посиленого розвитку теми космізму в літературі. Взагалі, космізм--явище, характерне для кожної зламної доби, хоч він і не є однорідним. При спільності теми космізму в 20-і і 60-і трактування її дуже широке. Поети 20-х рр. ідуть в основному від мікрокосмосу до макрокосмосу, шістдесятники—навпаки. Гіперболічний образ планетарного комунара створив В. Еллан у вірші «Удари молота і серця». Космічні мотиви зустрічаємо і в М
Мільйони сонцевих систем
вібрують, рвуться, гоготять.
Комети іржуть і баско мчаться
і океани над океанами шумлять[13]
В центр будь-якої щонайскладнішої всесвітньої будови поети все-таки намагаються поставити людину. Я правило – самого себе, аби пропустити космос через власні почуття:
Я дух – рушій, я танк-такт, автомобілів хори
моторами двигтить мій двір-гараж
І я так легко, мов дітей на пляж
веду титанів у простори, [14] -
так відчуває макросвіт П. Тичина.
Близький до нього в цьому В. Гадзінський:
Я – матерія і рух
Я – Космос.
Я – нескінченність,
Що спадає в Зеро[15]
та В. Поліщук
Я. . . – за гранями
трійчастої космічної системи
за зорями, сонцями, туманними формаціями. . . [16]
Почуття гордості за людину – сучасника, що здійснила політ по навколишній орбіті надихнуло М. Вінграновського на відомі рядки:
Я встав з колін
І небо взяв за зорі[17]
Щось схоже відчував і М. Йогансен, пишучи
Я на мапі світовій став
І стер меридіанів лінії[18]
але це була гордість за людину—переможця, творця нової історії.
Мислення космічними категоріями у 60-і виникле на хвилі ХХ з’їзду, в атмосфері всезагального духовного розкріпачення. Але при цьому митці також долучались до традицій Розстріляного Відродження. М. називає три джерела космічної теми молодої поезії 60-х років: політ людини в міжпланетний простір, «космічність» художнього мислення О. Довженка та традиції української поезії