Идейно-тематический перекличка поэзии 20-х и 60-х годов. как воплощение генетической преемственности ренессансных поколений.

20-х років. [19] Поему «Ніж у сонці» І. Драч писав саме тоді, коли, за словами М. Руденка «кожний мешканець Землі зобов’язаний навчитись одночасно відчувати себе мешканцем Сонячної системи, мешканцем Галактики». [20] Герой поеми рятує Землю від катастрофи, але його призначення цим не обмежується: він відкриває таємницю неповторності індивідуальних людських світів і наголошує на необхідності їх захисту і збереження. Космос тут відіграє функцію дзеркала, яке допомагає людині побачити свої істині масштаби.

Прямим перегуком з «Ножем у сонці» Драча, «Атомними прелюдами» Вінграновського, віршем «Смертельний па-да-грас» Л. Костенко є поема «Розум» В. Гадзинського,[21]основу якої складає драматична колізія: як відвернути масове знищення людей, запобігти катастрофі, що може спалахнути через нерозумне використання зброї. Поет застерігає людство від «розумних кретинів» і «нерозумних філософів», «скептичних ентузіастів» і «ентузіазних скептиків», людей, котрі загубили всі межі розуму, честі.

 Стімкий науково—технічний поступ (політ у космос був лише одним з його досягнень), що породжував ілюзорну віру у всемогутність техніки, здатної стабілізувати суспільство, був одним із чинників змін художньої свідомості. Це твердження однаково справедливе і стосовно 20-х і стосовно 60-х років. Престиж техніки, принцип ефективності, надійності, пов’язаний з машиною, апологія матеріальної вигоди формували раціональний, прагматичний тип творчості. Дійсність, яка множила свої можливості за рахунок НТР, безцеремонно втручалась в художню форму, змінюючи її внутрішні характеристики. У 20-і підвищений інтерес до доцільної діяльності, технічний практицизм сформували стилістику літератури конструктивізму і футуризму. Конструктивісти, які прагнули до зближення творчості з виробництвом і наукою і футуристи, які взагалі заперечували необхідність мистецтва в майбутньому високорозвиненому суспільстві, протиставляли себе традиційним «волошковим» поетам. У 60-і за аналогічними мотивами виникла популярна дискусія між «ліриками» та «фізиками». У добу космічних ракет і атомної енергії художня література втрачає своє значення – вважали «фізики». Вони намагались переконати широкий загал, що математичний інтеграл корисніший за поезію Байрона і картини Брюлова. Як доказ вони наводили всенародну увагу до польотів у космос Титова і Гагаріна і відсутність такої навіть до найталановитіших творів мистецтва

Внаслідок таких суперечок в літературу все інтенсивніше проникає наукова термінологія, навіть схеми та формули. З’явились твори, присвячені великим науковим відкриттям ХХ століття. І Драч перебував під враженням відкриття Крика і Уотсона, пишучи «Баладу ДНК»; прив’язаність до конкретної події, а саме – роскладу ядра літію бригадою вчених УКРФТІ характеризується вірш «Атом» О. Ведміцького. Завдяки поетичним творам В. Поліщука («Подих стихії», «Матерія», «Безодні»), М. Доленга («Зелене тло», «Царство розуму», «Дійсність», «Споконвіку»), В. Гадзинського («Айнштайн. Земля»), М. Вінграновського («Атомні прилюдії»), І Драча («Ніж у сонці», «Кібернитичний собор»), М. Бажана («Число») українська література поповнилась зразками «наукової» поезії. Наукове бачення В. Поліщука та І. Драча має дотичні точки: з одного боку їх погляд на природу це погляд вченого, з іншого – тонкого лірика. Подекуди до біологічних елементів поезій додаються філософські роздуми: «Що там, за дверима буття?» – запитує себе ліричний герой одного з Драчевих віршів. Але відповіді нема:

Я стукаю, вперто стукаю

Чолом б’юсь, б’юсь серцем криваво. . . [22]

 Проблема небуття невідступно тяжіє, стаючи джерелом болючих переживань, і над В. Поліщуком:

 Я – чоловік,

 Та верховинна частка

 Усіх живих і прорісних творінь

 Чого в терпінні смертному тоскнію?[23]    

Зацікавлення літературою сцієнтизму виявляє і

1 2 3 4 5 6 7 8 9