Информационная политика в отношении СМИ Великобритании и России

справою. Однак на практиці правоохоронні органи нерідко зневажають цією нормою закону.

19. ОБРАЗА РЕЛІГІЙНИХ ПОЧУТТІВ, НЕПРИСТОЙНІСТЬ І ЗАХИСТ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛЬНОСТІ

Захист моральності згадується в ст. 55 Конституції РФ, де вона вказується серед тих соціальних благ, в ім'я яких права і волі людини і громадянина можуть бути обмежені федеральним законом. Однак на практиці весь захист у сфері масової інформації зводиться насамперед до боротьби з порнографією. Ця боротьба, що протікає в сфері карного права, те наростає, те слабшає, не знаходячи надійних критеріїв розмежування порнографії від еротики. Якщо на початку 90-х число засуджених коливалося в межах двох десятків, то починаючи з 1994 року - у межах чотирьох сотень.

Трохи наближає до цивілізованого рішення проблеми ст. 37 Закону “ПРО ЗМІ”. Вона дозволяє відокремлювати порнографічні предмети від еротичних ЗМІ, що по визначенню “у цілому і систематично експлуатують інтерес до сексу”. Використовувана законом формулювання дозволяє тим засновникам, що мають намір зробити секс головною темою своїх ЗМІ, відразу ж визначити їхнє місце в загальній масово-інформаційній інфраструктурі суспільства, перевести них з нелегального стану в правовий простір. Закон дозволяє роздрібний продаж їхньої продукції тільки в запечатаних прозорих упакуваннях і в спеціально призначених для цього приміщеннях, розташування яких визначається місцевою адміністрацією. Самі ж приміщення повинні бути спеціально обладнані для подібного використання. Зокрема, відсутність вітрин, наявність обов'язкового оголошення про заборону відвідування неповнолітніми представляються цілком логічними вимогами

20. ОБМЕЖЕННЯ РЕКЛАМИ

Закон “ПРО ЗМІ” містить ряд норм, що стосується реклами в засобах масової інформації. Так, він уводить максимальні межі розміщення реклами в тих ЗМІ, що не зареєстровані в якості спеціалізованих рекламних: у періодичних друкованих виданнях реклама - не більш 40% обсягу окремого номера; у радіо- і телепрограмах - не більш 25% обсягу віщання.

Крім того, Закон “ПРО ЗМІ” ставить якусь, скоріше символічну, перешкоду на шляху схованої реклами. Забороняючи редакціям стягувати плату за приміщення реклами під видом інформаційного, редакційного або авторського матеріалу, ст. 36 лише орієнтує сумлінного суб'єкта в тім, що рекламні матеріали повинні бути відділені від всіх інших. Що ж стосується несумлінного суб'єкта, те ст. 60 припускає установлення відповідальності за порушення даної заборони. Однак це припущення залишилося нереалізованим, а схована реклама перетворилася у високоприбутковий тіньовий бізнес.

Нарешті, Закон “ПРО ЗМІ” забороняє використання в тілі-, відео- і кінохронікальних програмах схованих уставок, що впливають на підсвідомість людей.

Подальшу конкретизацію ці положення одержали у федеральному Законі “Про рекламу”, сфера дії якого не включає, щоправда, політичну рекламу і приватні оголошення. Закон про рекламу вводить цілісну систему обмежень у залежності від характеру рекламованого товару і від способу поширення рекламної інформації.

 

Висновки

Засоби масової інформації, спираючись на істинне знання, допомагають читачу орієнтуватися в постійно мінливому, нескінченно великому і загалом , мало знайомому особисто йому світі.

В цьому контексті є очевидною важливість та актуальність функціонування ефективної системи державної політики регулювання функціонування національних засобів масової інформації.

Дослідивши теоретичні аспекти проблеми формування державної політики у сфері ЗМІ таких країн, як Великобританія та Росія,