Информационная война и информационная преступность

необхідних для її життєдіяльності, що також призводитиме до відповідної (очікуваної суб’єктом інформаційного впливу) зміни її поведінки. Стосовно проявів інформаційної війни як дій, що мають своїм предметом інформацію, слід відзначити, що такі дії (заволодіння інформацією, яка не є загальнодоступною, її несанкціоноване розповсюдження, несанкціоновані зміни та знищення інформації) можуть здійснюватися як за допомогою інформаційної зброї, так і без її застосування. Зміст та ознаки інформаційної зброї зумовлюють умисний характер її використання. Аналогічним чином умисний характер мають й інші дії, що розглядаються як прояви інформаційної війни, як спрямовані на досягнення певної мети.

Може скластися враження, що акти застосування інформаційної зброї, визначені вище в якості проявів інформаційної війни, або інші дії, які можуть розцінюватись аналогічним чином, є поодинокими і не можуть характеризуватися взаємозв’язком, зокрема на грунті мети. Це не зовсім так: інформаційна війна здійснюється на всіх рівнях в інформаційному суспільстві, реалізується у множині проявів шляхом інформаційних впливів одних інформаційних систем на інші (в тому числі й за допомогою інших інформаційних систем), які здійснюються з різною метою. В інформаційному суспільстві має місце взаємозв’язок цілей, під яким не слід розуміти “змову” атакуючих інформаційних систем, які об’єднуються безпосередньо та виконують певний відрізок роботи для досягнення спільної погодженої мети (такої єдиної мети в “чистому” вигляді не існує – цілі політичні тісно пов’язані з економічними, культурними, ідеологічними тощо, та мають тенденцію до взаємної трансформації). Крім того, досягнення запланованої мети однією інформаційною системою (йдеться про “інтелектуальні” інформаційні системи, які діють як в соціальному, так і в кібернетичному просторі), наприклад, державою, може зумовлюватись успішним досягненням цілей, яких прагнули досягнути інші інформаційні системи (фізичні та юридичні особи, суспільні угрупування). Так, підрив національної безпеки однієї держави іншою є можливим, якщо представники приватного сектора з боку держави-агресора попередньо підірвали економіку держави-мішені у власних інтересах, а також здійснили (у власних інтересах, наприклад, з метою одержання прибутку внаслідок розповсюдження інформаційної продукції: відео-, кіно-, літературної продукції тощо) культурну експансію внаслідок пропагування образу життя держави-агресора та дискредитації держави-мішені.

Всеж-таки слід відмітити існування певної єдиної мети, яка, власне, і дозволяє вести мову про інформаційну війну як про цілісне явище. Ця мета досягається незалежно від того, наскільки повно були реалізовані задуми інформаційної системи-агресора щодо досягнення запланованої нею конкретної мети, лише внаслідок здійснення “недопустимого” інформаційного впливу, тобто такого, що здійснюється за допомогою інформаційної зброї, або здійснення дій (які також не є завідомо безуспішними у співвідношенні з побудовою захисту системи-мішені), що спрямовані на заволодіння інформацією, втрата (зокрема, неповна) якої може може негативно відбитися на життєдіяльності інформаційних систем (безпосередньої мішені чи інших), або іншим чином порушують права останніх в інформаційній сфері. Така мета – створення загроз інформаційній безпеці суспільства, стан якої зумовлюється станом інформаційної безпеки його окремих елементів. При цьому можливим є і зворотній зв’язок, що ілюструється таким аспектом загальної мети рівневих проявів інформаційної війни, як підрив довіри до інформаційного суспільства (який західні вчені сьогодні визнають однієї з головних проблем інформаційного суспільства [6]). При цьому необхідно звернути увагу на наступний взаємозв’язок: створення загроз інформаційній безпеці викликає кризу довіри до інформаційного суспільства, яка, в свою чергу, теоретично мала б знизити ризик виникнення загроз інформаційній безпеці. Але існування глобального інформаційного

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы