Информационная война и информационная преступность

може бути присутнім не у всіх залучених суб’єктів. Що ж до інших суб’єктів, винний характер здійснюваних ними дій (бездіяльності) не змінюється.

Завдання шкоди суспільним відносинам, в першу чергу – в сфері забезпечення інформаційної безпеки, ставить питання про протиправність проявів інформаційної війни. Це – складна проблема, оскільки інформаційні відносини вцілому (зокрема – в Україні) одержують, як правило, недостатню правову регламентацію, що, в свою чергу, ускладнює визначення в інформаційній сфері об’єктів та засобів правового захисту. У зв’язку з цим особливо недосконалою є загальна картина системи правопорушень в інформаційній сфері, яка (в закріпленому в нормативних актах стані) не відповідає сучасним потребам інформаційної сфери (особливо в аспекті інформаційної безпеки) у правовому захисті.

Протиправний обіг традиційної зброї має досить чітки межі, однак стосовно зброї інформаційної важко констатувати те ж саме. Необхідно ще раз підкреслити потенційну доступність інформаційної зброї для кожного, а також відсутність прямої законодавчої заборони на її використання, наявність якої дозволила б вести мову про протиправність дій, пов’язаних із застосуванням інформаційної зброї, що здійснюються в порушення зазначеної заборони. Все це знов-таки пов’язане із специфічними особливостями інформаційної зброї, оскільки вона не існує в якості однозначно сформованої та контекстно незалежної (від обраної мішені, ситуації застосування, використання інформації, запланованих для досягнення результатів) сталої, яка б характеризувалася конкретним та чітким змістом. Разом з тим, окремі алгоритми інформаційного впливу є достатньо стабільними, і можуть стосовно певного класу мішеней у випадках їх застосування призводити до приблизно відомих подібних шкідливих наслідків, використовуючи при цьому інформацію певного виду або ж певним чином зорганізовану. Такі алгоритми досить часто застосовуються для досягнення вказаних результатів до мішеней, для яких їх використання є завідомо результативним

Тому є можливим накладення законодавчо закріпленої заборони на використання таких форм (видів) інформаційної зброї (й (або) їх розробку та запуск в обіг). Прикладом накладання законодавчо закріпленої заборони на використання окремих форм (видів) інформаційної зброї може слугувати ст. 198’ КК України [1], яка визнає злочинним розповсюдження програмних засобів, які призначаються для незаконного проникнення в автоматизовані системи та здатні призвести до перекручення чи знищення інформації або носіїв інформації (звісно, цим прикладом не констатується досконалості зазначеної статті). Правова оцінка тих проявів інформаційної війни, які заключаються в посяганнях на інформацію або на умови її санкціонованого обігу, чи на інформаційні права, котрі (посягання) здійснюються як за допомогою інформаційної зброї, так і без її застосування, є більш однозначною. Концептуально такі діяння без заперечень розцінюються як протиправні. Однак на сьогоднішній день це не завжди знаходить чітке закріплення в нормах законодавства, принаймні не щодо всіх видів інформації, що захищається. Крім того, досі нечітко з’ясовані права та обов’язки, які належать суб’єктам суспільних відносин (інформаційних або безпосередньо пов’язаних з ними) в інформаційному суспільстві. Отже, виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що будь-який прояв інформаційної війни характеризується матеріальними ознаками умисного правопорушення: це суспільно-небезпечне діяння, що має винний характер та тягне за собою шкідливі наслідки. При цьому значна частина проявів інформаційної війни повною мірою може розглядатися як правопорушення, оскільки має й відповідну юридичну (формальну) ознаку, а саме розглядається законодавцем як правопорушення (тобто, має місце власне протиправність).

Однак правопорушення є досить різноманітними, і можуть бути

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы