Инновации как фактор экономического роста

Зміст

Теоретична частина

Інновації як фактор економічного зростання

Моделі інноваційного процесу

Види і методи формування попиту на інноваційну продукцію

Досвід функціонування науково-технічних парків у країнах Європи

Функції патенту в правовому регулюванні інноваційної діяльності

Практична частина

Список використаних джерел

 

Теоретична частина

Інновації як фактор економічного зростання

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується прискореними темпами науково-технічного прогресу і зростаючою інтелектуалізацією праці і капіталу.

За існуючими даними, уже зараз у більшості європейських країн економіка знань забезпечує до 30% росту ВВП. У світі першу п’ятірку держав з найбільш динамічною економікою формують країни, де послідовно реалізуються інноваційні стратегії – Тайвань, Ірландія, Сінгапур, Гонконг і Корея.

В одній з останніх доповідей Ради конкурентоспроможності США зазначається: «Інноваційність буде єдиним найважливішим фактором, що визначатиме успіх Америки у ХХІ столітті. Так само, як ми колись оптимізували наші організації з точки зору ефективності і якості, зараз ми повинні оптимізувати все наше суспільство з точки зору інноваційності».

Термін «інновація» походить від латинського слова «іnnovatіо», що означає «відновлення, оновлення, новація». В економічну теорію термін «інновація» ввів відомий австрійський економіст Йозеф Шумпетер у роботі «Теорія економічного розвитку» (1911 р. ).

З кінця 80-х років ХХ ст. інновації стали розглядатися у контексті підвищення ефективності управління компаніями, чому сприяла поява книги американського вченого Пітера Ф. Друкера «Інновації і підприємництво: практика і принципи» (1985). Менеджери та підприємці відтепер почали цілеспрямовано шукати джерела інновацій та змін, а також можливості проведення успішних нововведень.

Наступні десятиліття стали періодом формування національних інноваційних стратегій держав. Вони передбачають визнання на урядовому рівні інновацій життєво важливим фактором економічного зростання, створення нових організаційних структур, що враховують системний характер інновацій, використання нового механізму прогнозування і визначення пріоритетів, перехід до нової стратегії стимулювання інновацій, розширення горизонтальної та вертикальної координації інноваційної політики, посилення її регіонального рівня тощо [4, 293].

Сучасний інноваційний процес у розвинених країнах характеризується комп'ютерною революцією, формуванням глобальних науково-дослідних мереж, швидким поширенням інтернет-технологій.

Сучасна методологія системного опису інновацій базується на міжнародних стандартах, які викладені у двох документах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Перший – «Запропонована стандартна практика для обстеження досліджень та експериментальних розробок», або Керівництво Фраскаті (1963 р. ). У шостій редакції документу (2002 року) надається визначення сутності процесу досліджень та розробок («R&D» від англ. research and development), характеризуються його стадії та відмінності від спорідненої діяльності. Інший документ – «Запропоновані рекомендації щодо збирання та тлумачення даних про технологічні інновації» (Керівництво Осло) прийнятий у 1992 році. У його третій редакції (2005 року) містяться базові визначення інновацій та інноваційної діяльності, кількісні параметри інноваційного процесу, механізм обчислення інноваційних витрат та процедури проведення обслідування.

Інноваційні механізми існують на всіх рівнях економіки

На макрорівні вирішуються три основні завдання, серед яких формування державної інноваційної стратегії, створення сприятливого інноваційного клімату для економіки у цілому та реалізація державних інноваційних програм.  На цьому рівні інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну потужність країни та її перспективи на світовому ринку. На регіональному рівні аналогічні завдання прив’язуються до особливостей певних регіонів. Ці два рівня створюють умови для інтенсивного розвитку інноваційних процесів на рівні підприємницьких структур і покликані спрямувати підприємницьку ініціативу в русло інноваційних пріоритетів [3].

Загалом позитивний суспільний ефект інновацій полягає в тому, що вони:

спрямовують економіку на інтенсивний шлях розвитку;

забезпечують прискорення зростання продуктивності факторів виробництва;

сприяють перерозподілу ресурсів па перспективні суспільно-економічні напрями;

зміцнюють статус країни у глобальній економіці та національну конкурентоспроможність. [8, 356].

Слід зазначити, що сфера прояву інноваційних процесів не обмежується лише комерційною діяльністю, що характеризується можливістю отримання додаткових прибутків чи оптимізації виробництва, вона часто використовується для забезпечення суспільних інтересів. Велика кількість сучасних розробок стосується екологізації виробництва (не без впливу держави), які таким чином несуть певні збитки самим виробникам, оскільки також потребують інноваційних інвестицій. Так, розроблена в 70-х роках система GPS (Global Position System) як спосіб високоточного виявлення військових об’єктів, у 1983 році стала відкритою для використання в цивільних потребах, забезпечивши значне підвищення пошуково-рятувальних робіт, спрощення туристичних подорожей, уникнення надзвичайних ситуацій в судноплавстві і т. п. [7].

Разом з тим, численні дослідження показали, що прискорення інноваційного розвитку в умовах системної глобалізації інноваційної сфери є вкрай суперечливим процесом, який призводить до протилежних наслідків:

скорочує інноваційний розрив між розвинутими країнами і країнами, які розвиваються, забезпечує конкурентні переваги для інноваційно орієнтованих суб’єктів економіки, та одночасно призводить до відставання аутсайдерів;

створює умови для розробки і виробництва нових продуктів для задоволення різноманітних споживацьких потреб і поряд з тим посилює розшарування доходів населення;

обумовлює критичне загострення глобальних екологічних, соціальних, технологічних ризиків і загроз, водночас несе в собі можливості для їх подолання [9].

Попри деякі суперечності на сьогодні інноваційна діяльність – невід’ємна частина ефективного функціонування економіки. Вона сприяє економічному зростанню, а інновації є результативною характеристикою добробуту країни.

Слід відмітити, що в Україні у цілому створена необхідна законодавча база у сфері інноваційної діяльності. Її складають закони України, серед яких «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1991 р. ), «Про наукову і науково-технічну експертизу» (1995 р. ), «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» (1999 р. ), «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» (2001 р. ), «Про інноваційну діяльність» (2002 р. ), «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» (2011 р. ) [2], ряд законів щодо охорони прав на інтелектуальну власність, про спеціальні економічні зони, а також підзаконні та інші нормативні акти державних відомств.

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные