Интеллектуальная ценность экономических знаний
• кількість науково-технічних публікацій;
• витрати на дослідження та їхня частка у ВВП;
• створення знань з комерційним потенціалом (витрати на прикладні НД і ДКР та їхня частка у ВВП);
Тут економічний розвиток, а отже, і добробут, базуються на високих технологіях (інформаційних, напівпровідникових, нанотехнологіях). Середньорічні темпи зростання в цих країнах перевищують 7%. Один долар, вкладений в електроніку, дає 100 доларів у кінцевому продукті. Середньосвітовий термін окупності вкладень — не більше трьох років. Одне робоче місце в електроніці створює 4 в інших галузях господарювання.
• кількість патентів, зареєстрованих у тріаді патентних сімей (Європа, США, Японія), в розрахунку на один мільйон населення;
• коефіцієнт винахідливості населення;
• місткість ринку знань і динаміка міжнародного обміну знаннями — частка національних НД і ДКР, фінансованих з-за кордону;
• міжнародна співпраця у сфері науки та високих технологій;
• кількість іноземних студентів у національних ВНЗ;
• частка венчурного фінансування у ВВП;
• якість людського капіталу — показники системи освіти, охорони здоров'я, частка науковців у загальній кількості зайнятих;
• міграція висококваліфікованих працівників;
• рівень розвитку національної інформаційної інфраструктури — інформаційно-комп'ютерних і телекомунікаційних технологій тощо.
Аналіз статистичних даних свідчить, що між темпами витрат на освіту, етапами продукування знань та їхнім використанням на практиці в Україні існує істотний розрив. Він зумовлений недостатнім фінансовим забезпеченням усіх стадій створення, нагромадження та реалізації інтелектуальних досягнень. Так, законодавче витрати на освіту та науку встановлені на рівні не менше 10% ВВП, тоді як насправді вони ніколи не досягали 6%. Таких коштів аж ніяк недостатньо для розвитку науково-технічної діяльності.
Основними джерелами фінансування науково-дослідних робіт, які сприяють продукуванню знань та їхній трансформації у матеріальне виробництво, є Державний бюджет, держзамовлення, замовлення підприємств, іноземні інвестиції
Важливо також ширше залучати іноземний капітал, але це джерело фінансування поки що в Україні задіяне недостатньо. Те саме можна сказати і про банківське кредитування, активізацію участі приватного капіталу, використання заощаджень населення, підвищення ефективності програмно-цільової форми у системі фінансування інноваційної діяльності. А найперспективнішим нам видається ефективне залучення корпоративного сектору економіки з відповідними державними гарантіями фінансового забезпечення науково-інформаційної і технологічної діяльності.
Однією з проблем формування інноваційної економіки в Україні є розрив між стадіями наукових досліджень і впровадженням їхніх результатів у виробництво. Це зумовлено передусім відсутністю ефективного механізму трансформування наукових знань в інноваційні розробки, придатні до практичного використання. У подоланні цієї проблеми важлива роль належить інноваційному підприємництву, але його частка в Україні нині становить лише 6,6% від загальної кількості малих підприємств. Можливо, ситуацію змінить істотне збільшення їхньої чисельності. Тут є позитивна динаміка: якщо у 2001 р. приріст малих підприємств становив 6,7%, то у 2002— 2003 pp. — 29,6%, ще потужніше їх зростання передбачається на 2007—2008 роки.