Интеллектуальная ценность экономических знаний

металургія, ма­шинобудування, АПК тощо), розумні і роз­важливі норвежці ніколи не опускаються до банального вибивання коштів з головної компанії своєї країни. Попри те, що її ста­тутний фонд перебуває у приватних руках, ніхто не доводить цю компанію до банк­рутства, щоб потім придбати за безцінь. її акції реалізуються не під ефемерні зобо­в'язання і не за конкурсом з «додатковими умовами», а за «живі» гроші, відкрито і прозоро — на світових біржах.

Натомість в Україні можна спостерігати зовсім протилежну картину. Чимало під­приємств штучно доведені до банкрутства, розпорядниками їх майна призначаються сумнівні особи, процес санації відбувається непрозоро, і, в остаточному підсумку, май­но зникає або ж за безцінь дістається аж ніяк не стратегічному інвесторові.

У нас безліч разів повторювалася теза про те, що сільське господарство має бути провідною галуззю української економіки. Але вона вже давно не актуальна, бо пріо­ритетна орієнтація на цю розбалансовану і ринкове не сформовану галузь призводитиме до хронічного відставання від розвинених країн, адже їхній досвід засвід­чує: роль сільського господарства постій­но зменшується, воно поступається місцем спочатку промисловості, потім — наукоємним технологіям і виробництвам, а сьогод­ні — інформаційним системам і високим технологіям. За таким сценарієм має роз­виватися й економіка України, якщо ми не хочемо відстати назавжди. Тільки за раху­нок традиційного сільськогосподарського виробництва нам ніколи не здолати 30-разове відставання від показників Європей­ського Союзу за рівнем національного до­ходу в розрахунку на душу населення. Бо чим більше відволікатимемо державних ресурсів на розвиток аграрного сектору, тим більше зростатиме економічне відста­вання від розвинених країн.

Підтримка сільськогосподарського ви­робництва, що практикується в Україні, не­ефективна, це часто призводить до загост­рення існуючих проблем. Сільське госпо­дарство слід розглядати як органічну час­тину загальної економічної системи країни: створювати сприятливі умови для залучен­ня інвестицій, розвивати і примножувати людський капітал агросфери, ринкову і со­ціальну інфраструктури села. Пільги пот­рібні не аграрному бізнесу (вони осідають у кишенях бізнесменів), а сільському насе­ленню (це фінансування будівництва доріг, газопроводів, каналізації, розвиток меди­цини, освіти тощо)

Створення стабільної, чесної і прозорої інноваційної економіки — тривалий про­цес, тож і вагомий прибуток може з'явитися тільки у перспективі, коли остаточно сфор­мується інтелектуальний продукт. А він особливо цінний тим, що для його отри­мання не потрібно ні шахт, ні заводів, ні по­тужного транспорту чи машинно-трактор­ного парку. Стає очевидним: стара, тради­ційна і не чесна економіка повинна відійти в минуле. Переможе тільки той, хто осягне природу і суть інноваційної економіки шляхом її інтелектуалізації. Ціну на продукти творчої праці визначають не витрати зви­чайної праці, її формує корисність цих про­дуктів. Виникає нова економічна категорія: вартість, створена знаннями. Велику роль тут відіграє синергічний ефект, про який в Україні лише розмірковують.

Для забезпечення економічного зрос­тання потрібен серйозний стабілізаційний фонд, який дасть можливість докорінно перебудувати виробництво на інновацій­ній основі, щоб згодом вийти на світовий ринок не зі скарбами надр, а з плодами людського розуму. Експортувати необхід­но вироблені товари, а не дари природи. А щоб ринок зростав, на нього треба виходи­ти не з проблемними запитаннями, а з го­товими відповіддями на них. Тоді й з'я­виться гарантія освоєння ринку, що пос­тійно потребує новацій.

Розмови про економічне зростання в Ук­раїні останніми роками супроводжують звуки фанфар.

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы