Интеллектуальное пиратство

надає його власнику виключне право вирішувати, яким чином розповсюджувати свою власність, і там, де закон не дозволяє брати чужий контент – брати чужий контент не можна, навіть якщо це і не завдає фізичної шкоди власнику.

Насамкінець ми можемо виправдати таку форму піратства тим, що піратство насправді допомагає правовласнику. Коли українці „крадуть” Windows, це робить Україну залежною від Microsoft. Microsoft втрачає цінність тієї програми, що була взята і водночас це вигідно користувачу, що тепер знайомиться із світом Microsoft. За усіх часів, коли економіка країни розвивається, все більше і більше людей мають змогу купити ліцензійну копію програми, ніж її піратську версію. І саме тому таке піратство насправді є вигідним для Microsoft. Припустимо, що Microsoft дасть розпорядження юридичним компаніям, що представляють інтереси Microsoft в Україні, здійснювати тотальний контроль за використанням своїх продуктів, та ініціювати звернення до суду для припинення порушення та стягнення непомірних збитків. Очевидною альтернативою для операційної системи Windows стане ОС free GNU/Linux. І з розвитком економіки користувачі Linux не будуть переходити на більш дорогий Windows. Ось чому Windows виграє від піратства.

Ця позиція так само не витримує критики. Звичайно, багато маркетингових кампаній вчиняють аналогічно: наприклад, студенти користуються в навчальних закладах правовими базами Liga. Компанія розраховує, що коли студенти почнуть отримувати дохід від юридичної практики, вони користуватимуться саме цією базою, а не, припустимо, Юрист+, яка є дешевшою

Але ж ніхто не надає правового захисту хронічному алкоголіку, коли він придбаває свою першу пляшку пива, тому що є значна вірогідність того, що він придбає ще три пляшки. З іншого боку, компанія повинна мати змогу припинити незаконне користування своєю власністю.

Отже, всі виправдання для розглянутого виду піратства є лише софізмами і не відповідають в повній мірі поняттю права власності та справедливості взагалі.

Однак наведені приклади дозволяють зробити сміливе припущення про те, що не все в піратстві так погано, як нам хочуть продемонструвати. Продовжуючи міркування, можна спробувати окремо визначити „запозичення” об’єктів авторського права з тим, щоб таке запозичення не звучало негативно.

Було б непрофесійно просто сказати, що сучасне peer-to-peer (p2p) спільне використання [peer-to-peer – з’єднання рівноправних вузлів у мережі. За відсутності відповідного українського аналога слову sharing, застосовується поняття (спільне) використання – Авт. ], скандальний початок якому дав відомий сервіс Napster, в жодному випадку не є піратством. Але докладно розглянути цю сучасну можливість користування контентом, перед тим, як остаточно віднести її до поняття піратства, все ж варто.

Так само, як (1) справжній Голівуд, р2р використання намагається вислизнути із тенет закону; (2) на зразок індустрії звукозапису, р2р використання користується новим методом розповсюдження контенту і (3) на відміну від кабельного телебачення, ніхто не продає контент, що розповсюджується за допомогою р2р.

Р2р використання не є піратством у класичному розумінні, і необхідно знайти компроміс і захистити авторів разом з тим, щоб залишити в дії нову технологію.

Піратство 2.

Ключовою підставою для віднесення певної дії до піратства законодавець визначає як втрату автором частини свого прибутку. Отже для того, аби зрозуміти наскільки жорстко закон має регулювати р2р

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы