Интимная лирика Леси Украинский

План

Вступ

 1. Пейзажна та інтимна лірика Лесі Українки.

 2. Огляд творчості поетеси.  

 3. Образ ліричного героя.  

Висновок

Використана література.

 

Вступ.

Актуальність.

Перечитування класиків у контексті сьогоденних культурно-духовних реалій України і світу – річ, безумовно, необхідна. На жаль, протягом останнього десятиліття, коли в нашій гуманітарній науці однозначно втратив силу тягар зовнішньої і, зрештою, також внутрішньої цензури, зразків переосмислення української класики маємо негусто. Виразно “пробуксовує” наша гуманітарна думка, виказуючи неспроможність докорінно реінтерпретувати як окремі найвизначніші постаті, так і весь масив національної культури, національної традиції в цілому. Парадоксально, що ніхто, здається, сьогодні не сумнівається в потребі такого перечитування, про це говориться і пишеться повсюдно, проте обходиться частіше таки риторичними закликами, зачакловуваннями, тоді як реальна справа надто повільно й незграбно зрушає із місця.

Власне кажучи, останніми роками означився неослабний інтерес молодих дослідників до Лесі Українки, прецікавої постаті, яка є знаковою фігурою на шляху переорієнтації національної традиції від народницько-реалістичного канону ХІХ століття до модерністичного дискурсу. Не треба бути особливо проникливим, аби зауважити: через нові інтерпретації ідей та творчих позиції Лесі Українки сучасне літературознавство здійснює нову автопроекцію, із виразно означеним палімпсестним змістом щодо надбань минулого.

Соломія Павличко та Віра Агеєва – виходили із засад постмодерністських наукових теорій. Обравши провідним ключем аналізу є фройдівський психоаналіз. У другому – феміністська критика.

Праця Віри Агеєвої, претензійно заявлена у підзаголовку як “постмодерна інтерпретація”, базується головним чином на досвіті західної феміністичної критики

Тим-то й визначається її постмодерність, не без певної дози умовності, адже фемінізм сьогодні можна вважати суперновацією хіба тільки в колоніальній Україні, яка перетравлює зіхідні наукові методики з виразною апатією та традиційно національною лінькуватістю. Основний розділ книги, який складає в обсязі більшу її половину, має назву “Феміністичний дискурс у творчості Лесі Українки” і пропонує феміністичну деконструкцію відомих тем та образів поетеси. Зрештою, і ряд авторитетів, на яких посилається Авторка, виявляє цілком виразу тенденційність: С. де Бовуар, Е. Шовалтер, К. Міллет, Ю. Крістева, також з українців – Наталя Кобринська, Олена Пчілка, Ольга Кобилянська, Оксана Забужко. . . Звісно, цими іменами посилання не обмежуються, проте найвартісніші ідеї Віра Агеєва черпає таки з жіночих теорій. Відповідно, й унутрішній пафос дослідження виникає зі ствердження гендерної неоднозначності (своєоідної закодованості) образів Лесі Українки, а надто – їх рецепцій попередніми критиками, що, своєю чергою, відкриває нові можливості для Авторки в переосмисленні десятки разів читаних і коментованих дослідникми класичних текстів. Двадцяті роки були вельми перспективними з погляду зароджених шкіл інтерпретації художніх текстів Лесі Українки. Завдяки проектові 20-томного видання творів поетеси була привернута увага до них багатох чільних літературознавців. Це виявилося не тільки в докладних коментарях до текстів багатотомника, але й у дискусіях щодо підходів в оцінці Лесиних творів. Чи не найвиразніший прецедент створення інтерпретаційної школи становить низка праць учених та поетів неокласиків (передусім – М. Зерова, М. Драй-Хмари, а також П. Филиповича та О. Бургардта). Однак перспектива становлення подібних шкіл була свого часу

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>