Интимная лирика Леси Украинский

цілу довгу зиму”, написаного в квітні 1897 року.

І все ж для лірики Лесі Українки, зокрема інтимної, залишається в силі думка, що треба шукати в творах поета не автобіографії, а такого чогось, “що не його одного обходила б”. Ось поетичний цикл “Мелодії”. Крім суто об’єктивних рефлексій, - це ціла складна гама переживань молодої людини, що хвилюють кожного – своєю особливою щирістю, інтимністю, правдою і глибиною ліричного переживання. Вірш починається сумовито:

 

Нічка тиха і темна була,

Я стояла, мій друже, з тобою;

Я дивилась на тебе з журбою,

Нічка тиха і темна була. . .

Спалахнула далека зірниця.

Ох, яка мене туга взяла!

Серце гострим ножем пройняла. . .

Спалахнула далека зірниця. . .

 

Кільцева будова строфи, психологіічний паралелізм (настрій природи – почуття людини) сприяють виразності, підпорядковані загальній темі. Ніби легка хвиля, підноситься та знову спадає смуток – це підкреслено також ритмічним малюнком вірша.

Наступні твори циклу далі розвивають тему кохання, розкривають характер ліричного героя, його душевний стан не як моментальний, одноразовий спалах почуття (що властиво ліричній окремій поезії), а в русі, багатомірно, у змінах психологічних відтінків. Це приклад того, як принцип циклування збагачує, розширює можливості також інтимної лірики.

Якщо прочитати перші рядки кожної поезії, що ввійшли до циклу, то навіть їх зміст показує цей рух, ці зміни. Після першої, цитованої поезії з її елегійним настроєм далі читаємо перші рядки наступних віршів: “Не співайте мені сеї пісні”, “Горить моє серце, його запалила гарячая іскра палкого жалю”, “Знов весна і знов надії. . . ”, “Дивлюсь я на яснії зорі. . . ”, “Стояла я і слухала весну. .

”, “Хотіла б я піснею стати. . . ”, “Перемога” і т. д. Серед них – “Горить моє серце. . . ” з строфами надзвичайної емоційної сили, які передають тугу, розпач.

Найвища напруга мусить колись послабитись, безмежному розпачу немає далі дороги. І ось – “Знов весна, і знов надії. . . ”, “Стояла я і слухала весну. . . ”. Адже саме так буває у житті, такі “перепади” настрою, несподівані долі характерні для людського буття.

Чудесна поезія “Хотіла б я піснею стати. . . ” – це і продовження лінії переживань ліричного героя, і, одночасно, вона сприймається читачем як самовираження автора, життя якого справді усім своїм змістом переливалось у пісню.

Розвиток поетичної думки у віршах циклу “Мелодії” веде до неминучої перемоги, що зафіксовано у заголовку восьмого вірша – “Перемога”, який починається рядком: 

Довго я не хотіла коритись весні, 

а закінчується: 

Весно, весно, - твоя перемога! 

Композиція цього вірша добре передає діалектику душі ліричного героя: 

Тихо думка шепоче: “Не вір тій весні!”

Та даремна вже та осторога,-

Вже прокинулись мрії і співи в мені. . .

 

Останній акорд циклу – це вже згусток енергії і почуття. Тут туга зібрана у чорну хмару, жаль – “ударив перуном у серце”. Урочисті, навіть

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>