Интимная лирика Леси Украинский
У відомому листі до І. Франка від 13-14 січня 1903р. Леся Українка писала: “Я розумію Ваше почуття, що ви немов соромитесь трохи за сі вірші, але не тим розумію, щоб признавала слушність такій соромливості, а тільки тим, що по собі знаю се почуття. Але я думаю, що власне,ті наші думки і почуттячогось варті, які нам або страшно, або трохи соромно нести “ геть на розпуття шляхове”, - значить, то щирі, інтенсивні почуття або гарячі, або до болю холодні, але не літні. . .
Ми бачимо, Леся Українка не тільки не заперечувала, але й обстоювала інтимну лірику, предявляючи до неї серйозні вимоги, насамперед щирості, сердечності, інтенсивності вираженості почуття. В іншому мисці цитованого листа вона говорить про об’єктивно закономірне співіснування громадянської й інтимної лірики, бо натура поета-громадянина “не дає себе заглушити навіть найміцнішими і найкращими загальнолюдськими інтересами. . . ”
Перші суто інтимні нотки проступають у віршах веснянкової групи: “Пісня” (“Чи є кращі між квіткми”), “Напровесні”, “Веснянка”. Поетеса наслідує тут народнопісенні зразки з притаманними їм синтаксичними паралелізмами, анафоричними повторами, ритмотворчим наспівним “та” на початку віршованого рядка тощо.
У вірші «Пісня» молоді літа уподібнюються весняним квітам:
Чи є кращі між квітками
Та над веснянії?
Чи є кращі в житті літа
Та над молодії?
Така риторично-запитальна фігуральність, вживана замість звичайного утвердження, підсилює враження, будить асоціативні зіставлення. Подібно до весняних квітів красується, вабить зір, випромінює радість довкола молода людина. Проте схожість молодих літ з весняними квітами не тільки в цьому, але й в несталості, швидкоплинній невідворотній зміні: молодість, як і весняне квітування, дочасна, а головне — неповторна. І хоч людина добре знає це, вона не може не прагнути затримати молодощі, не може не звертатися до молодих років з благальним закликом не втікати так швидко:
Не всихайте, пишні квіти,
Цвітіть хоч до літа! Пождіть літа, доля прийде,
Не тікайте з світа!.
Особливістю цього вірша (як і багатьох пісенних зразків подібного типу) є об'єктивна форма викладу: поетове «я» тільки мислиться, його заступає якась узагальнена особа, ліричний герой, споріднений з автором настроєм, а може, й віком.
Той же стилістично-композиційний засіб—синтаксичний паралелізм, підсилений постійною строфічною анафорою («Не дивуйте. . . »), маємо у вірші «Напровесні». Назва твору метафорична: під провесною поетеса розуміє молодість. Це вона, рання молодість, нагороджує людину вродою, змінює дитячу пустотливу безжурність молодечою глибокодумністю, пробуджує благородні пориви, посилює експресію відчуттів:
Не дивуйте, що серце так рв'яно,
Щиро прагне і волі і діла,