Источники хозяйственного процессуального права

Джерела господарського процесуального права різноманітні. До них необхідно відносити:

  • акти законодавства;
  • міжнародні договори України;
  • процесуальні звичаї;
  • судову та арбітражну практику;
  • доктрину.

Конституція України у ст. ст. 124-130 містить вихідні поло­ження, що визначають повноваження господарських судів, статус суддів господарських судів та засади господарського судочинства як спеціалізованого процесу. Причому, ці положення можуть бути використані в господарському Процесі як норми прямої дії.

Зокрема, у постанові Судової палати у господар­ських справах ВСУ від 26 грудня 2006 р. № 26/10­2002 у справі за позовом КТП «Промторг» до Вишгородського районного споживчого товариства про від­шкодування шкоди зазначено, що палата не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б по­ложенням ст. 125 Конституції України «щодо ви­значення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні право­суддя і викликало б конституційну неприпустиму необхідність скасування законного рішення суду пер­шої інстанції». У зв’язку з цим наведений у ст. 111-18 ГПК перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову ВГСУ «не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських спра­вах Верховного Суду України рішення». Таким чином ВСУ з’ясував можливість не направляти справу на новий розгляд та залишив у силі рішення господар­ського суду першої інстанції

Основним актом законодавства, що закріплює положення за­гальної й особливої частин господарського процесуального права є вказаний вище Господарський процесуальний кодекс України (ГПК України) від 6 листопада 1991 р.

Господарське процесуальне право включає і спеціальні проце­суальні норми, що передбачають специфіку порушення, розгляду і вирішення окремих категорій справ у господарському суді, що міс­тяться, зокрема, в Законі України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» в редакції 1999 р.

Співвідношення Закону України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом» та ГПК Украї­ни необхідно розглядати як дію спеціального та загального зако­нів: норми ГПК при врегулюванні провадження про банкрутство застосовуються остільки, оскільки норми спеціального Закону не передбачають іншого. Іншими словами, норми Закону мають прі­оритет перед нормами ГПК України при регулюванні питань бан­крутства.

Крім того, має бути враховано, що Закон України «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том», на думку переважної кількості науковців, містять норми не лише господарського процесуального, а й господарського права. Це зумовлено тим, що поняття, значення та підстави банкрутства визначаються матеріально-правовими нормами господарського законодавства, зокрема нормами Господарського кодексу України (ГК України).

Має бути також ураховано, що норми ГПК України тісно по­в’язані із тими нормами ГК України, які встановлюють порядок примусового укладання, зміни та припинення господарських до­говорів. Зокрема, положеннями ст. 187 ГК України встановле­но: «Спори, що виникають при укладанні господарських догово­рів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов’язковим на підставі закону та в інших випадках, встанов­лених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов’язані укласти певний госпо­дарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору»

Фактично цими положеннями ГК України уточнюєть­ся підвідомчість господарським судам справ щодо переддоговірних спорів.

Положення ГК України встановлюють порядок розгляду пре­тензії, яка є обов’язковою для відповіді її отримувача (ст. 222), а виконання цього обов’язку може вплинути на розподіл судових ви­трат за результатами вирішення спору в суді (ст. 49 ГПК України).

У главі 23 ГК України встановлено вихідні засади порядку ви­знання боржника - суб’єкта підприємництва банкрутом.

Норми господарського процесуального права можуть містити­ся і в інших матеріально-правових законах. Наприклад, у Законі України «Про міжнародне приватне право» врегульовано колі­зійні положення щодо доступу до правосуддя, виконання рішень іноземних судів тощо. У ст. ст. 60, 61 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено, що господарські суди роз­глядають справи про оскарження рішень Антимонопольного комі­тету України, що уточнює положення ст. 12 ГПК України стосовно обсягу поняття господарського спору, підвідомчого господарським судам.

Окремі положення господарського процесу уніфіковано із пев­ними міжнародними процедурами. Зокрема, на підставі ст. 4 За­кону України «Про визнання та виконання в Україні рішень іно­земних судів», заяви іноземних суб’єктів господарювання про ви­конання в Україні рішень міжнародних комерційних арбітражів мають подаватися заінтересованою особою до апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних обласних, Київського та Севастопольського міських судів за місцем постійного чи тим­часового проживання або перебування (місцезнаходження) борж­ника.

У зв’язку з наведеним у попередніх параграфах розумінням обсягу поняття господарського процесу цілком слушно відноси­ти до галузі господарського процесуального права також норми, що визначають порядок організації діяльності і розгляду спорів у третейських судах та арбітражах згідно з законами України «Про третейські суди» та «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994, Регламентом МКАС при ТПП України, затвер­дженим рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 25 серпня 1994 р. , протокол № 107.

Джерелами господарського процесуального права є також зако­ни і підзаконні акти, призначені для всіх процесуальних відносин. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (1993), Інструкція про порядок обчислення і сплати держав­ного мита, затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України (1993), Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджений постановою Ка­бінету Міністрів від 21 грудня 2005 р. № 1258 (із змін, та доповн. ).

Загальним для систем господарського, цивільного й адміністра­тивного видів судочинства є порядок примусового виконання рі­шень судів, що передбачається Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р.

1 2 3

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные