Источники права европейского союза

Зміст

1. Основні джерела права: первинне законодавство та похідне законодавство (постанови, директиви, рішення і необов’язкові акти – рекомендації, висновки).

2. Неписані джерела права: загальні принципи права ЄС та їх види.

Використані джерела

 

1. Основні джерела права: первинне законодавство та похідне законодавство (постанови, директиви, рішення і необовязкові акти – рекомендації, висновки)

До „первинного законодавства” Європейського Союзу можуть бути віднесені всі розроблені внаслідок міжурядових дій і ратифіковані національними законодавчими органами відповідно до своїх конституційних процедур документи, якими керується Співтовариство. Первинне законодавство включає в себе такі документи:

1) засновницькі договори, якими є Договори про заснування Європейського Співтовариства, Європейського співтовариства вугілля та сталі та Євроатому;

2) важливі документи, такі як Єдиний європейський акт, Договір(Маастрихтський) про заснування Європейського Союзу, Бюджетний договір 1975 р. , Договір про об’єднання 1965р. , Статут Європейського інвестиційного банку, різноманітні акти та договори про приєднання. У більшості випадків ці документи тягли за собою внесення поправок до основоположних Договорів;

3) різноманітні протоколи і схожі додатки до договорів (такі як Соціальний протокол і Протокол про економічне та соціальне зближення до Договору про заснування Європейського Союзу);

4) конвенції та інші документи, укладені між державами-членами, деякі важливі акти законодавства Співтовариства, які набули такого вигляду, тому що відображені в них проблеми не відбиті в основоположних договорах, або з причини того, що їх зміст вимагав повної згоди законодавчих органів держав-членів, які мали їх ратифікувати. Наочним прикладом цього виду документів можна назвати Брюссельську конвенцію 1968 р. Про взаємне визнання судових рішень.

Дія в часі. Дія всього первинного законодавства Співтовариства, як правило, не обмежується в часі. На цей факт чітко вказується в основних документах.

Дія в просторі визначається за допомогою посилання на конституційний устрій держав-членів.

Похідне законодавство – це частина системи роздроблених відповідно до основоположних договорів нори Співтовариства. Терміну похідне законодавство надається перевага порівняно з терміном вторинне законодавство, тому що під ним часто розуміють документи, які зовсім не є вторинними і надають форму й основу певним політичним напрямкам Співтовариства. По суті є два види похідного законодавства: прийняте на розвиток положень договорів (так звані типові акти) і те, що не підпадає під цю категорію (так звані нетипові, або „акти, які не належать до будь-якої категорії з певною назвою”).

Типові акти. Вони зазначаються в ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства й охоплюють регламенти, директиви і рішення (акти обов’язкового характеру), позиції і рекомендації (акти необов’язкового характеру).

1)Регламенти. Ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства описує їх як такі, що мають „загальне застосування” і є цілком обов’язковими у всіх своїх елементах та мають пряму дію в усіх державах-членах

Оскільки регламенти є цілком обов’язковими, ані органи держав-членів, ані приватні особи не можуть ухилятися від будь-яких норм, які вміщені в них.

2)Директиви. Ст. 189 Договору про заснування Європейського Співтовариства визначає: директиви є обов’язковими щодо результатів, що мають бути досягнуті, для кожної держави-члена, якій вони адресовані. При цьому національним владним органам залишається право вибору форм і методів імплементації. Директиви були включені в коло документів Співтовариства для того, щоб збільшити відчуття партнерства в процесі прийняття рішень між Співтовариством і національними органами влади.

3)Рішення. Рішення є обов’язковими в усіх своїх елементах для тих, кому вони адресовані. Тому вони являють собою індивідуальні норми, адресатами яких можуть бути як держави-члени, так і приватні особи. З огляду на те, що сфера їхньої дії не має загального характеру, вони, по суті, є більше адміністративними, ніж нормотворчими документами. Рішення можуть як покладати обов’язки на тих, еому вони адресовані, так і наділяти їх правами.

Оскільки рішення цілком обов’язкові, вони мають пряму дію. Рішення повинні бути повідомлені адресатам і набирають чинності з моменту такого повідомлення.

Необовязкові акти. Їх можна визначити як документи, що не мають юридичної сили, за винятком деяких особливих обставин. Нетипові акти Співтовариства включають у себе такі документи:

1) акти, що регулюють внутрішню роботу інституцій. Вважається, що вони іноді можуть породжувати правові наслідки.

2) програми загальної гармонізації, наприклад, спрямовані на усунення бар’єрів щодо торгівлі промисловими товарами тощо.

3) загальні декларації або міжінституційні угоди, укладені Парламентом, Радою і Комісією. Вважається, що вони також мають правові наслідки.

Позиції та рекомендації. Ст. 189 не визначає будь-яких властивостей цих документів, окрім того, що вони не мають обов’язкової сили. І хоча рекомендації та позиції не є документами обов’язкового характеру, вони все ж мають юридичне значення.

1 2

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные