Исторические формы свободомыслия

Історичні форми вільнодумства 

Вільнодумство формувалося впродовж століть, розроблялося різноманітними філософськими школами, а також представниками політичної, художньої і наукової думки. Внаслідок цього склалися різні типи та форми вільнодумства. Існує вільнодумство, непримиренне до релігії та помірковане щодо неї; послідовне й непослідовне; відкрите і приховане; матеріалістичне та ідеалістичне; стихійне і наукове тощо.

Відкритим філософським вільнодумством було вчення давньогрецького філософа Епікура, римського філософа Лукреція Кара, китайського філософа Ван Чуна, російських й українських революційних демократів — В. Г. Бєлінського, О. І. Герцена, М. О. Добролюбова, М. Г. Чернишевського, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, Лесі Українки, П. А. Грабовського та ін.

До не до кінця послідовних, а інколи до прихованих форм вільнодумства можна віднести такі системи світоглядних концепцій

Скептицизм — недовіра до істинності релігійних тверджень, сумніві у них.

Агностицизм — визнання неможливості знати без сумніву, є Бог чи немає.

Деїзм — учення, яке визначає Бога за начало світу, визнає його законодавцем природи, але заперечує його втручання в існуючий світ і тому позбавляє сенсу молитви, богослужіння, релігійний культ взагалі, сподівання на Бога.

Пантеїзм — система уявлень, за якою Бог розчиняється у природі, ототожнюється з природою, що позбавляє його особистості, свідомості.

Природничо-науковий атеїзм сформувався наприкінці минулого століття. Його зміст зумовили фундаментальні відкриття у природознавстві, зокрема поява нових космологічних теорій, вчення про вищу нервову систему, відкриття атому, клітини, проникнення людини в космос. Світоглядна інтерпретація відкриттів у природознавстві не збігається з релігією, а іноді докорінно суперечить релігійним догмам.

За рівнем історичного розвитку в спеціальній літературі розрізняють стихійний (буденний) і науковий (теоретичний) етапи розвитку вільнодумства. Це два суттєво різних рівні одного й того самого вчення.

Стихійне вільнодумство. Характерною особливістю стихійного вільнодумства є непослідовний критичний аналіз релігії, вузька наукова і соціальна база. Вагомий його внесок у духовний процес цивілізації полягає у тому, що завдяки йому:

а) були закладені основи вільнодумства як світогляду, проголошені принципи, що характеризують і сучасне вільнодумство;

б) вперше було піддано критичному аналізові релігійний світогляд;

в) було піддано критиці елементи релігійного світогляду —ідеї Бога, потойбічного життя, догмати Біблії, що сприяло збагаченню ідейного підмурка вільнодумства в цілому.

Ці досягнення й досі залишаються складниками ідейного змісту вільнодумства як наукового світогляду.

Водночас стихійне вільнодумство позначено обмеженістю поглядів і розумінь.  

I. У соціальному плані воно здебільшого мало замкнений, елітарний характер, не апелювало до мас. Непослідовність виражалась і в переконанні носіїв стихійного вільнодумства в тому, що трудящим масам життєво необхідна релігія. Показовим у цьому відношенні були численні

висловлювання Вольтера: «Я в Бога не вірую, тому що він не існує. Але я не скажу цього ні своїм селянам, ні своїй дружині.

Тому що коли і селяни не будуть вірувати в Бога, то вони будуть красти мою пшеницю, а дружина

1 2 3 4 5 6

Похожие работы