на бажання в першу чергу застосовувати освітні методи в боротьбі з порушниками авторських прав, BSA продовжить ініціювати перевірки суб’єктів господарської діяльності у всіх регіонах України.

Так, у період із січня по березень 2010 року юридичний представник BSA в Україні був поінформований про 59 фактів порушення авторських прав компаній – членів BSA з боку різних підприємств і організацій України. На адресу правоохоронних органів було спрямовано 42 заяви про порушення авторських прав членів Асоціації з боку кінцевих користувачів. Крім того, за порушеними відносно користувачів справами було заявлено 17 цивільних позовів.

Станом на березень 2010 року на розгляді судів України перебуває 13 кримінальних справ стосовно користувачів неліцензійного програмного забезпечення.

 

Захист комп’ютерних програм  від піратства

За комп’ютерними програмами довго не визнавалося право стати об'єктом інтелектуальної власності – своєрідним товаром, що належить автору чи іншому правовласнику. Причина криється у суспільній свідомості, в якій комп'ютерні програми з моменту їх появи асоціювалися з безкоштовним додатком до ЕОМ, хоча вони мають усі риси об'єкта інтелектуальної власності і потребують захисту не меншого, ніж будь-яке інше майно. Адже витрати на їхнє створення значно перевищують витрати на виробництво самих персональних комп’ютерів.

Питання про можливість і доцільність правової охорони програмного забезпечення для ЕОМ вперше розглядалось у 1971 році Консультативною групою урядових експертів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Потім роботи були продовжені Міжнародними бюро ВОІВ і Консультативною групою неурядових експертів протягом 1974–1977 років

Паралельно ця проблема обговорювалася у рамках Міжнародної асоціації з охорони промислової власності (АІППІ) на конгресі в Сан-Франциско у 1975 році, на якому було вирішено розробити норми спеціальної охорони програмного забезпечення та користуватися можливостями, що надає національне законодавство (переважно у формі авторського права). У 1978 році ВОІВ були схвалені „Типові положення з охорони програмного забезпечення обчислювальних машин”. Ці положення складалися з дев’яти розділів, містили визначення основних термінів, основні права на програмне забезпечення й умови їхнього виникнення, а також терміни їх дії і можливі компенсації тощо. Додатково розглядалася можливість укладення відповідного міжнародного договору з охорони програмного забезпечення. Однак у жодній з країн-учасниць ВОІВ ці положення не стали базовими принципами для прийняття спеціального законодавства. У результаті – виправдалися прогнози авторів Положень: вони були використані переважно для уточнення існуючих правових норм, законів і відповідної термінології. Положення насамперед стали найбільш повним узагальненням усіх проблем правової охорони програмного забезпечення і шляхів їхнього вирішення.

У 1980–1983 роках у Сполучених Штатах, Великій Британії, Франції, Угорщині, Японії та інших країнах світу були прийняті зміни до законодавства про охорону авторських прав, що забезпечують ефективний захист програмного забезпечення. Таким чином, з порядку денного ВОІВ і АІППІ було фактично зняте питання про введення спеціальної охорони програмного забезпечення, що випливає з основних ідей Положень 1978 року, та охорона прав авторів комп’ютерних програм й досі забезпечується відповідно до Женевської і Бернської конференцій.

Засоби охорони

Цілком зрозуміло, що основною причиною широкого використання в Україні неліцензійних комп’ютерних програм є навіть не низька купівельна спроможність більшої частини населення, що утруднює придбання легального програмного забезпечення через його високу вартість, а відсутність негативного ставлення у суспільстві до нелегального використання програмного забезпечення. Далися взнаки й обмежені можливості для розвитку та експорту інформаційних