История олимпийских игр современности
Загальна характеристика другого періоду Олімпіад (1920 – 1948рр)
Народи, що втомилися від кровопролитної першої світової війни, знову накрили хвилі пацифізму. Можна було б по праву очікувати, що на перших же іграх, які будуть проведені під егідою олімпійського стягу, що символізує солідарність людей, буде присутній дух примирення.
Однак на засіданні в Лозанні в 1919 році, а потім у Амстердамі у 1920 році, не дивлячись на всі зусилля Кубертена, а також американських та італійських членів МОК, сильний відбиток наклала ейфорія від перемоги країн Антанти. Радянська Росія була виключена з числа учасників. Точніше організатори змагань поставили такі умови для виступу 8 спортсменів, які без запрошення були надіслані радянським спортивним керівництвом в Антверпен, що їх неможливо було виконати.
Успішне проведення Олімпіади в Антверпені, та рішення, що були прийняті тут на засіданні МОК, однозначно підтвердили життєвість сучасного олімпізму. Однак холодна війна в спорті слабшала надзвичайно повільно. Кубертен завдяки своєму особистому Авторитету добився того, щоб знову запросити виключені раніше країни - члени МОК, крім Німеччини та радянської Росії. В той же час в міжнародному олімпійському комітеті виникали внутрішні розголоси з питань про зимові олімпіади, програму ігор, учасників жінок у олімпійських іграх та з ряду інших питань організаційного та адміністративного характеру
У 20-х роках регіональні ігри, що слугували повсюдному розповсюдженню олімпійського руху, зачіпали інтереси великодержавної політики. В цьому зв’язку члени МОК напередодні Олімпійських ігор 1924 року в Парижі провели значну роботу в країнах Дальнього Сходу та країнах Латинської Америки. На порядок денний безпосередньо постало питання про Африканські ігри, який був особливо близький Кубертену. На засіданні МОК в Римі було прийнято спеціальне рішення про те, що на початку ігри будуть проведені в Алжирі. (1925 р), а пізніше – в Александрії (1927 р. ) Єдиний недолік цього рішення, який доречи, з самого початку робив проблематичним його здійснення, заключався в тому, що його виконання хотіли покласти на колоніальну владу Франції, Італії та Іспанії. Єдиною особою, що мала відношення до Африки, з якою обговорювалося питання про проведення ігор, Був король Єгипту, інтереси якого в МОК представляв член Комітету грецького походження Ангело.
В результаті великої організаторської роботи в період між 1919 та 1924 роками олімпійський рух отримав подальший розвиток.
До нього приєдналася Аргентина, Болгарія, Еквадор, Естонія, Філіппінські острови, Гаїті, Індія, Ірландія, Польща, Мексика, Монако та Уругвай. Кубертен висловив надію,