История олимпийских игр современности

що наступить той час, коли молодь Росії зможе прийняти участь у іграх.

Не були безконфліктними у вузькому смислі і внутрішні питання МОК.

Був створений Виконком МОК у складі п’яти членів на чолі з Я. Зігфридом Едстремом (1870 – 1964). А потім першим директором МОК був призначений Фред Аукенталлер. Після визначення кола компетенцій МОК були врегульовані і процедурні питання. Під час паризького конгресу 1925 року питання про компенсації спортсменам любителям “заробітку, що втрачається” розглядався більш ліберально ніж раніше. На порядок денний було поставлене питання про членство в МОК Німеччини. В той же час пропозиції пов’язані з представництвом в МОК міжнародних федерації і з поверненням тенісистів в любительський спорт, були відхилені. Була прийнята до відома відстрочка Африканських ігор до 1927 року. Після закінчення роботи Конгресу Кубертен у Липні 1925 року листом сповістив членів МОК про те, що він йде у відставку з поста президента, і в якості свого послідовника висунув кандидатуру Анрі де Байе-Латура.

З відставкою Кубертена олімпійський рух вступив до нової стадії. Анрі де Байе-Латур, який керував роботою МОК з 1926 по 1941 рік, був одним із видних представників “Нової хвилі” що з’явилася після першої світової війни. Він став відомий у якості посла МОК який роз’їжджає. Важливу роль він відіграв у модернізації далекосхідних ігор та в заснуванні Латиноамериканських ігор. Все це свідчить про те, що він краще ніж Кубертен вловлював процеси які відбувалися в середині фізичної культури. Однак Лінія Байє-Латура на розрив з іллюмінізмом була продиктована не загальновизнаною необхідністю оновлення ідей Олімпізму, а більш гнучким пристосуванням до змін в області економіки та політики капіталізму

У процедурних питаннях він послідовно спирався на виконком МОК. А рішення публікувалися у відновленому у 1926 році бюлетені. На сесії в Монако було вирішене питання про олімпійський статус Веймарської Німеччини. Під його керівництвом почалося дійсне ствердження жіночих номерів програми в плаванні, легкій атлетиці, гімнастиці бігові на ковзанах, у лижах та фехтуванні. Загальновизнаними стали такі поняття, як тренувальні збори, олімпійське селище та олімпійська естафета. Постійний характер стали носити номери програми і показових виступів. Єдиними стали нагороди. Переможці культурних конкурсів отримували звання та почесті олімпійських чемпіонів. Була встановлена планомірна підготовка олімпійських ігор.

Починаючи з другої половини 20-х років олімпійський рух розповсюдився передусім на незалежні держави Латинської Америки: Болівію, Коста-Ріку, Колумбію, Перу, Венесуелу; автономні в спортивному відношенні британські колонії: Бермуди, Цейлон, Ямайку та Мальту. Тоді ж в МОК були прийняті Китай, Латвія, Литва та Ліхтенштейн.

Проголошуючи формальні гарантії, МОК в той же час крізь пальці дивився на те, що гітлерівський фашизм використав зимові та літні Олімпійські ігри 1936 року у своїх політичних інтересах. Коли ж один із американських членів МОК висловився про те, що “посиленні гарантії” Байє-Латура недостатні, його просто виключили зі складу комітету.

Після захоплення влади у 1933 році Гітлер у олімпіаді нові можливості для маневрів. І як про те свідчить протокол за номером 33. д 155, знайдений у Берлінському олімпійському архіві, пояснив, що Німеччина з точки зору зовнішньої політики знаходиться в дуже скрутному становищі.

З ростом антифашистського руху питання про олімпіаду стало в один ряд з іншими питаннями забезпечення єдиного фронту.

1 2 3 4 5 6 7