История славянского языкознания
Наукове вивчення старослов'янської мови розпочалося в кінці XVIII ст. і пов'язане з ім'ям видатного чеського славіста Й. Добровського (753—1829). Він перший почав досліджувати лексику церковних книг, зіставляючи словникові відповідники старослов'янських текстів з лексикою живих слов'янських мов. Але для багатьох слів такі паралелі не зазначені, очевидно, тому, що дослідник не знайшов їх, бо користувався пам'ятками пізніших списків, лексика яких значно відрізняється від лексики старослов'янських пам'яток X — XI ст.
У Відні 1822 р. вийшла праця Й. Добровського «Основи давнього наріччя слов'янської мови», яка була перекладена на російську мову -і видана під назвою «Грамматика язьжа славеиского по древнему наречню» СІ833), У цій праці автор зібрав великий фактичний матеріал переважно з рукописів. Але він не згрупував його за періодами, тому факти, взяті з пам'яток різних епох і зведені разом, створили картину якоїсь Ідеальної слов'янської мови, котру не можна віднести до того чи іншого часу.
Цінність дослідження Й. Добровського полягає і в тому (зараз воно має лише історичне значення), що тут наведені зіставлення церковнослов'янської лексики з лексикою живих слов'янських мов Схоч дані цих мов були використані обмежено) і вперше дається систематичний виклад граматики власне старослов'янської мови.
Хибою праці є неісторичний підхід до пам'яток.
Вивчаючи старослов'янське письмо, Й Добровський написав працю, спеціально присвячену глаголиці,— «Глаголиця» (1807).
У цій же галузі одночасно з Й. Добровським працював словенець В, Копі тар (1780—1844), який у 1836 р. віднайшов основну частину Збірника Клопа (12 листків) і видав з передмовою, в якій висунув помилкову теорію про паннонське походження старослов'янської мови.
П. Ш а ф а р й к (1795—-1861), словацький учений, чимало зробив у галузі вивчення старослов'янської мови
Праці Й. Добровського, В. Копітара, П. Шафарика відіграли певну роль у розвитку мовознавства.
Російські вчені посідають провідне місце в науці про гарослов'янську мову. Вони є творцями важливих теоретичних положень у розробці питання про старослов'янську мову, їхня наукова діяльність сприяла розвиткові слов'янського мовознавства.
О. X. В ос т о к о в (1781—1864) — один з основоположників вітчизняного слов'янознавства. У 1820 р. він видав славнозвісну працю «Расєуждение о славянском язьке, служащее введением к грамматике сего языка, оставленной по древнейшим оного письменным памятникам», в якій заклав основи порівняльно-історичного методу мовознавстві, подав нову класифікацію слов'янських мов з поділом на три групи, встановив основні періоди розвитку старослов'янської мови, визначив редакції (ізводи) старослов'янських пам'яток. Праця відіграла величезну роль в історії не лише російського, а й слов'янського мовознавства взагалі. Висновки О. Востокова набули загального визнання і зберігають значення до нашого
часу.
У своїй книзі О. Востоков зробив чимало нових, цілком оригінальних спостережень над фонетикою і морфологією старослов'янської мови: а) правильно пояснив