История славянского языкознания
Вихід «Порівняльної граматики» мав велике значення, бо сприяв поширенню порівняльно-історичного методу в слов'янознавстві.
У 1875—1883 рр. Ф. Міклошич здійснює друге видання, значно перероблене й доповнене окремим томом, присвяченим словотворенню. Ця праця становить значний інтерес і для сучасних дослідників, особливо синтаксис і словотвір.
Велику увагу приділив учений дослідженню лексики, в результаті чого з'являються у 1862—1865 рр. «Старослов'янсько-греколатинський словник», а в 1886 р. «Етимологічний словник слов'янських мов», який до останнього часу був єдиним повним етимологічним словником слов'янських мов; однак він дуже застарів.
Одночасно з працями Ф. Міклошича з'являються дослідження німецького лінгвіста А. Шлей-хера (1821— 1868). Так, у 1852 р. була опублікована «Морфологія церковнослов'янської мови». Учений тут уперше для порівняльно-історичного вивчення старослов'янської мови залучає великий матеріал з литовської мови, що пізніше набуло широкого застосування в науці й допомогло у розв'язанні важливих проблем.
Питанням дописемного періоду слов'янських мов присвячено «Короткий нарис доісторичної долі півнїчно-східного відділу індогерманських мов», який вийшов у російському перекладі 1862 р.
70—90-ті роки XIX ст. характеризуються розвитком нового напряму у мовознавстві — молодограматизму, представники якого звернули увагу на вивчення живих мов і діалектів
Нові ідеї знайшли відображення і в славістиці.
П. Ф. Фортунатов (1848—1914) застосував на практиці нові мовознавчі принципи у вивченні старослов'янської мови. Основними предметами його викладання були порівняльна граматика індоєвропейських мов, загальне мовознавство, а також фонетика старослов'янської мови у порівняльному плані.
Серед його праць найбільш оригінальним є курс лекцій з старослов'янської мови, читаний ним у 1888-1890 рр. Цей курс опублікований після смерті автора, - “Лексции по фонетике старославянського (церковнославянскього) языка» (1919). У 1957 р. вони були перевидані у другому томі “Избрынных трудов). З-пд пера його вийшли такі статті: “Состав Остромирова евангелия” (1903), “Старославянськое тъ в 3-м лице глаголов» (1908), «О происхождении глаголицы» (1913).
П. Фортунатов редагував видання ряду старослов'янських пам'яток, працював у галузі слов'янської палеографії.
О. Л. Дювернуа (1840—1886) відомий у слов'янському мовознавстві як автор праць і досліджень з порівняльної слов'янської граматики, слов'янського словотвору, розвідок, присвячених старослов'янській мові: «О годе изобретения славянских письмен» (1862), «Практическое руководство к изучению наречий; старославянского, польского, чешского» (1872).
А. С. Б у д и л о в и ч (1846—1908) займався переважно старослов'янською мовою, вивченням пам'яток. Він написав кілька праць, які заслуговують на увагу: «Исследование языка древнеславянского перевода 13 слов Григория Богослова» (1871), «Славянская библиография» (1871), «Очерки этнографической и государственной истории югославян» (1878), «Начертание церковнославянской грамматики» (1883), «Общеславянский язык в ряду других ощих языков древней и новой Европы применительно к общей теории русского и других родственных языков» (1892). У цій праці він розглядає питання про праслов'янську культурну мову.
А. Вудилович у 1878—1882 рр. друкує велику працю (на жаль, вона не була завершена)