История славянского языкознания
Його праця «Слов'янські мови» (1938; друге видання — у 1958 р. ), що вийшла в російському перекладі «Славянские язьїки» (І963), являє собою коротку порівняльну фонетику і морфологію слов'янських мов, де широко залучені матеріали всіх слов'янських мов, у тому числі й старослов'янської.
А. В а й а н (1893) — французький славіст, учень А. Мейе, досліджував історію сербохорватської мови, видав ряд пам'яток, написав багато статей ї граматику сербохорватської мови (разом з А. Мейє). Його перу належать великі праці:. «Підручник старослов'янської мови» (1948), в російському перекладі книга називається «Руководство по старославянскому языку» (1952), що являє собою описову граматику старослов'янської мови. Фонетиці тут відведено небагато місця. Головна увага приділяється морфологічній системі мови, для чого залучений великий фактичний матеріал. Синтаксису старослов'янської мови відведено менше місця (один розділ), але питання синтаксису розкидані в інших параграфах і розділах з морфології у вигляді окремих зауважень. Ця монографія характеризується ще й цікавими самостійними спостереженнями автора над старослов'янськими текстами.
Т. Лер-Сплавінський (1891 —1965) — польський лінгвіст - написав багато розвідок і ґрунтовних монографічних досліджень з актуальних питань слов'янського мовознавства. Одночасно займався питаннями старослов'янщини. У працях «Нарис граматики староцерковнослов'янської мови» (1923; третє видання — у 1950 р. ) і «Нарис граматики староцерковнослов'янської мови на порівняльному тлі» (1949) вчений виклав своє розуміння граматичної будови старослов'янської мови.
Польський лінгвіст М. М а л е ц ь к и й (1903—1945) досліджував південнослов'янські діалекти
Значний вклад у розробку науки про старослов'янську (староболгарську) мову внесли болгарські вчені. У зв'язку з цим не можна не згадати славіста М. С. Дринова (1838—1906), який багато уваги приділив історії болгарського народу, болгарській мові, етнографії: «Із болгарської писемності» (1889), «Новознайдений напис в Окрідській св. Софії» (1890) та Ін.
В. Ц о н е в (1863—1926) займався історією болгарської мови, видавав тексти пам'яток. Його перу належать такі праці й розвідки: «Вступ до історії болгарської мови» (1901), «Класифікація болгарських писемних пам'яток від найдавнішого часу до кінця XVI ст. » (1905), «Які ново-болгарські говори стоять найближче до староболгарських у лексичному відношенні» (1915), «Історія болгарської мови». І—Ш (1919—1937).
Серед сучасних мовознавців слід назвати Е м і л я Георгієва, який присвятив чимало розвідок вивченню староболгарської писемності та літератури. Він написав такі дослідження: «Два твори св. Кирила. До питання про писемну діяльність слов'янського першовчителя» (1938), «Італійська леїенда» (1939), «Початок. слов'янської писемності в Болгарії. Староболгарські азбуки» (1942), «Сла-вянская письменность до Кирилла й Мефодия» (1952), «Кирило і Мефодій — основоположники слов'янської літератури» (1956), «Основнне вопросы возникновения старославянской (староболгарской) литературы й старославянского (староболгарского) литературного языка» (1958), «Розквіт болгарської літератури в ІХ—X віці» (1962), «Справа Кирила і Мефодія — вклад болгарського народу в загальнослов'янський і загальноєвропейський Історичний розвитою) (1969) та ін.
Закінчуючи короткий огляд, не можна не згадати видатного радянського славіста, дослідника слов'янських мов О. М. С е л і щ е в а