История славянского языкознания

приводу походження гла­голиці.

Його праця «Слов'янські мови» (1938; друге видання — у 1958 р. ), що вийшла в російському перекладі «Славянские язьїки» (І963), являє собою коротку порівняльну фо­нетику і морфологію слов'янських мов, де широко залучені матеріали всіх слов'янських мов, у тому числі й старосло­в'янської.

А. В а й а н (1893) — французький славіст, учень А. Мейе, досліджував історію сербохорватської мови, видав ряд пам'яток, написав багато статей ї граматику сербохорватської мови (разом з А. Мейє). Його перу належать великі праці:. «Підручник старослов'янської мови» (1948), в російському перекладі книга називається «Руководство по старославянскому языку» (1952), що являє собою описову граматику старослов'янської мови. Фоне­тиці тут відведено небагато місця. Головна увага приділя­ється морфологічній системі мови, для чого залучений великий фактичний матеріал. Синтаксису старослов'ян­ської мови відведено менше місця (один розділ), але питання синтаксису розкидані в інших параграфах і розділах з морфології у вигляді окремих зауважень. Ця моногра­фія характеризується ще й цікавими самостійними спосте­реженнями автора над старослов'янськими текстами.

Т. Лер-Сплавінський (1891 —1965) — поль­ський лінгвіст - написав багато розвідок і ґрунтовних монографічних досліджень з актуальних питань слов'ян­ського мовознавства. Одночасно займався питаннями старослов'янщини. У працях «Нарис граматики староцер­ковнослов'янської мови» (1923; третє видання — у 1950 р. ) і «Нарис граматики староцерковнослов'янської мови на порівняльному тлі» (1949) вчений виклав своє розуміння граматичної будови старослов'янської мови.

Польський лінгвіст М. М а л е ц ь к и й (1903—1945) досліджував південнослов'янські діалекти

Вченого ціка­вили окремі питання старослов'янської мови, яким він присвятив такі розвідки: «Чи св. Кирило і Мефодій були греками чи слов'янами?» (1946), «Про батьківщину старо­церковнослов'янської мови» (1945), «Найдавніша літера­турна мова слов'ян» (1947).

Значний вклад у розробку науки про старослов'янську (староболгарську) мову внесли болгарські вчені. У зв'язку з цим не можна не згадати славіста М. С. Дринова (1838—1906), який багато уваги приділив історії болгар­ського народу, болгарській мові, етнографії: «Із болгар­ської писемності» (1889), «Новознайдений напис в Окрідській св. Софії» (1890) та Ін.

В. Ц о н е в (1863—1926) займався історією болгарської мови, видавав тексти пам'яток. Його перу належать такі праці й розвідки: «Вступ до історії болгарської мови» (1901), «Класифікація болгарських писемних пам'яток від найдавнішого часу до кінця XVI ст. » (1905), «Які ново-болгарські говори стоять найближче до староболгарських у лексичному відношенні» (1915), «Історія болгарської мови». І—Ш (1919—1937).

Серед сучасних мовознавців слід назвати Е м і л я Георгієва, який присвятив чимало розвідок вивченню староболгарської писемності та літератури. Він написав такі дослідження: «Два твори св. Кирила. До питання про писемну діяльність слов'янського першовчителя» (1938), «Італійська леїенда» (1939), «Початок. слов'янської писем­ності в Болгарії. Староболгарські азбуки» (1942), «Сла-вянская письменность до Кирилла й Мефодия» (1952), «Кирило і Мефодій — основоположники слов'янської літе­ратури» (1956), «Основнне вопросы возникновения старославянской (староболгарской) литературы й старославянского (староболгарского) литературного языка» (1958), «Розквіт болгарської літератури в ІХ—X віці» (1962), «Справа Кирила і Мефодія — вклад болгарського народу в загальнослов'янський і загальноєвропейський Історич­ний розвитою) (1969) та ін.

Закінчуючи короткий огляд, не можна не згадати видатного радянського славіста, дослідника слов'янських мов О. М. С е л і щ е в а

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Похожие работы