История и эволюция интеллектуальной собственности

минулому наша держава ніколи не мала власної правової бази законів, які стосувалися інтелектуальної власності. У дореволюційній Росії (до якої належала більша частина території нинішньої України) патентні закони з’явилися, як це було зазначено вище, у 1812 році.

З отриманням незалежності правова система законів патентування значно змінилася і наблизилася до законів європейських держав.

В Україні об’єкти права інтелектуальної власності записані в Законі України "Про власність" від 26 березня 1991 року. Складовими інтелектуальної власності є промислова власність, авторське право та суміжні права.

Нині основними джерелами законодавства України про промислову власність є закони України "Про наукову технічну інформацію" від 25 червня 1993 року, "Про охорону прав на винаходи і моделі" від 15 грудня 1993 року та інші.

Особливий інтерес в історичному сенсі становить розгляд питання про охорону інтелектуальної власності.

Так, майже до середини XIX століття одержати охорону інтелектуальної власності у різних державах світу було досить важко, оскільки закони в цих державах, як уже відмічалось вище, дуже відрізнялися один від одного. Більше того, патентні заявки доводилося подавати у всіх державах, у яких здійснювалося патентування, в один і той самий час з метою уникнення передчасної публікації заявок в одних державах, що позбавляло новизни об’єкта в інших. Крім того, у міру того, як дедалі більше держав водночас створювали свої системи захисту об’єктів інтелектуальної власності, виникло загальне бажання гармонізувати відповідні закони на міжнародному рівні.

Початком реалізації цих ідей вважають 1873 р. , коли уряд Австро- Угорської імперії запропонував іншим державам взяти участь у першій міжнародній виставці винаходів у Відні. Тоді деякі держави відмовилися від участі в ній через неадекватну правову охорону винаходів, що демонструвалися на виставці. Занепокоєний станом у цій сфері Віденський конгрес з патентних реформ цього ж року прийняв головні принципи патентування винаходів.

Як наслідок Віденського конгресу, у Парижі 1878 р

було проведено Міжнародний конгрес з промислової власності, результатом якого стало рішення про скликання міжнародної конференції з метою розроблення гармонізованих вимог до національних законодавств у цій сфері. Така конференція відбулася 1880 р. у Парижі. На ній було підготовлено проект документа, який незабаром став основою однієї з найважливіших угод - Паризької конвенції з охорони промислової власності. Цю конвенцію було остаточно схвалено й прийнято 1883 р. у Парижі.

Пізніше було прийнято ще п’ять спеціальних угод, які стали розвитком ідей і принципів, закладених Паризькою конвенцією:

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода,1891р. );

- Мадридська угода про недопущення фальшивих або таких, що можуть ввести в оману, позначень товарів (1891 р. );

- Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Гаазька угода, 1925 р. );

- Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації знаків (Ніццька угода, 1957 р. );

- Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародної реєстрації (Лісабонська угода, 1958 р. )

На Дипломатичній конференції в Стокгольмі 1967 р. підписано конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності. З 1974 р. ВОІВ одержала статус спеціалізованої установи

1 2 3 4 5

Похожие работы