История и эволюция интеллектуальной собственности

ООН.

Діяльність ВОІВ спрямовано на сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами й міжнародними організаціями, а також на забезпечення адміністративного співробітництва між союзами у сфері охорони інтелектуальної власності.

В колишньому СРСР охорона інтелектуальної власності здійснювалася, як правило, через авторські свідоцтва, які засвідчували виняткові права держави.

І тільки 31 травня 1991 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон "Про винаходи в СРСР", а 10 липня 1991 року - "Про промислові зразки", що стало початком повернення приватної власності на винаходи і промислові зразки. В "Тимчасовому положенні про правову охорону об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні" від 18 вересня 1992 року було зроблено спробу окреслити майбутній механізм охорони об’єктів промислової власності в незалежній Україні й “перекинути місточок” між правовою їх охороною в колишньому СРСР та новій Україні.

15 грудня 1993 року Верховна Рада України прийняла три Закони України з промислової власності.

Цікавою є історія формування правових засад охорони знаків для товарів і послуг та зазначень про походження товарів в Росії та колишньому СРСР.

Охорона товарних знаків започаткована в Росії за царя Олексія Михайловича відповідно до Новоторговельного статуту (1667 р. ).

Указом Сенату від 13 березня 1744 року було запроваджено фабричні тавра й цей Указ вважається першим російським законом з товарних знаків. У 1830 році було прийнято "Закон про товарні тавра". "Правила про товарні знаки" ухвалили 26 лютого 1896 року.

У Росії традиційно складалося так, що гарантією для споживача був не стільки товарний знак, скільки прізвище купця

Основним фоном торговельних вулиць і площ слугували прізвища купців, а не товарні знаки, як було узвичаєно в Європі.

Російський закон 1896 року не мав визначення товарного знака. Наводився довгий перелік того, що могло бути товарним знаком.

Згідно з декретом Раднаркому від 15 серпня 1918 року дореволюційні товарні знаки підлягали перереєстрації. Постанова Вищої Ради Народного Господарства (1919 р. ) "Про товарні знаки державних підприємств" передбачала, що нові товарні знаки мали лише інформаційний характер.

Декрет Раднаркому РРФСР "Про товарні знаки" віл 10 листопада 1922 року повернув приватну власність на товарні знаки.

Постанова ЦВК та Раднаркому СРСР "Про виробничі марки і товарні знаки" від 7 березня 1936 року встановлювала обов’язкове маркування виробів виробничими (фабричними) марками         й факультативне (тобто необов’язкове) маркування товарними знаками.

У 1940 році реєстрацію товарних знаків було централізовано й покладено відповідальність на Наркомат торгівлі, а в 1959 році - на Комітет у справах винаходів і відкриттів. "Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік", прийняті Верховною Радою СРСР 8 грудня 1961 року, закріпили право підприємств і організацій на товарний знак.

Постановою Ради Міністрів СРСР "Про товарні знаки» від 8 січня 1962 року (. № 442) було затверджено "Положення про товарний знак" та зобов’язано підприємства і організації, які не мали товарних знаків, упродовж 6 місяців забезпечити розроблення своїх товарних знаків.

Отже, формальної перерви у правовій охороні товарних знаків між дореволюційною Росією і

1 2 3 4 5

Похожие работы