История торговой и хозяйственной юрисдикции как предпосылка современной специализации хозяйственных судов

Господарське процесуальне право України є відносно молодою галуззю процесуального права. Його закріплення в системі права пов’язане із закріпленням процесуальної форми діяльності спо­чатку арбітражних, а згодом — господарських судів України, без­посередніми попередниками яких були торгові суди Європи, ко­мерційні суди Російської імперії, органи державного арбітражу періоду СРСР, арбітражні суди України.

Утворення окремих судових органів для розгляду господар­ських (торговельних, комерційних) спорів та запровадження особ­ливого порядку їх розгляду мало об’єктивний характер. Ці яви­ща суспільного життя практично супроводжували виокремлення торгового права від права цивільного, що зумовлювалося особли­вими потребами суспільно-виробничих відносин, та згодом допо­могло становленню галузі господарського (комерційного, підпри­ємницького) права. У цьому зв’язку показовою є думка відомого українського мислителя К. Д. Ушинського, який ще у середині XIX ст. дійшов висновку про утворення усередині громадянського суспільства «господарського суспільства». У практичному пла­ні це означало встановлення особливих, пристосованих до опера­тивних потреб господарсько-торговельного обігу ефективних про­цедур розв’язання економіко-правових конфліктів. З наукової точки зору, це є підтвердженням думки академіка І. 'Г. Побірченка про те, що господарське процесуальне право є процесуальною фор­мою матеріального господарського права.

Утворення спеціалізованих судових органів для розв’язання економічних спорів має розгалужену історію в багатьох країнах.

Багато в чому існування таких судів є правовою традицією. Іноді відповідні судові органи ліквідовувалися у зв’язку з періодичним поширенням ідей узагальнення судової юрисдикції. Але в більшос­ті випадків країни, що відчули позитив від окремої спеціалізації господарських (торговельних, комерційних, арбітражних) судів, кожного разу поверталися до відповідної спеціалізації у зв’язку з безперечними позитивами від подібної структури судової системи (Франція, Бельгія, Ісландія, Російська Федерація, Україна тощо).

Геродот зазначав, що в давньому Єгипті іноземним купцям на­давалося право обирати зі свого складу суддів для вирішення справ з морської торгівлі. В Афінах у III ст. до н. е. існував особливий суд — навтодики. У давньому Римі, у період його розквіту, ра­зом із цивільним процесом — «action», існував і особливий про­цес «recuperacio», що застосовувався при вирішенні торговельних справ.

У XI-XIV ст. , у зв’язку із бурхливим розвитком середземно­морської торгівлі та виокремленням купецького стану, виникли особливі юридичні форми відносин між його членами. Однією із таких форм було утворення купецьких гільдій (корпорацій) та ви­никнення окремої консульської юрисдикції. Консулами виступали купці, спеціально обрані для вирішення спорів між членами гіль­дій від шести місяців до року. Консульська юрисдикція «consoli dei mercanti» послужила основною передумовою виникнення особ­ливого спрощеного процесу з розгляду торговельних спорів. За влучним зауваженням Г. Ф. Шершеневича, тимчасовий характер діяльності консулів був причиною того, що судді не «могли стати формалістами». Судовий розгляд відбувався в стислі строки і без ускладнених процедур, із зобов’язанням сторін з’явитися особис­то, без жодних адвокатів. Аналогічні підходи застосовувалися в ді­яльності особливих судів для розгляду спорів у морській торгівлі «curiae meritimae».

Завдяки поширенню італійського досвіду утворення торго­вельних (морських) судів згодом виникли, зокрема у Франції на початку у XII ст. тимчасові ярмаркові суди «conservations des foires», а потім — у 1563 р. згідно з едиктом Чарльза IX — перший постійно діючий комерційний суд у Парижі. Значним поступом у становленні окремої комерційної юрисдикції послужило видан­ня у 1673 році за едиктом Луї XIV першого комерційного кодексу Франції (Ordonnance de Commerce), кодифікації морського торго­вельного права 1681 p. (Ordonnance de la marine), положення яких згодом увійшли до Комерційного кодексу Наполеона 1807 p

, кни­га четверта якого була присвячена комерційному судоустрою і су­дочинству.

Система французьких торговельних судів значним чином впли­нула у XIX ст. на інші держави Європи. Разом з наполеонівськими кодексами ці спеціальні суди завдяки швидкому розвитку торгів­лі та промисловості поширилися на Бельгію, Голландію, Іспанію, Італію, Польщу (в одному лише герцогстві Варшавському було від­крито 9 комерційних судів, іменованих за французьким прикладом «торговими трибуналами»). Увага до комерційної (господар­ської) юрисдикції не зменшується з часом. Зокрема, Комерційний кодекс Франції 2000 р. зберіг у майже незмінному вигляді поло­ження про комерційне судочинство.

На вітчизняних теренах господарсько-торговельна юрисдикція має не менші традиції.

Перша згадка про особливу торговельну підсудність зустрі­чається ще в Статутній Грамоті новгородського князя Всеволода Мстиславовича 1135 p. , за якою було засновано Іванівське купець­ке товариство та торговий суд.

У багатьох середньовічних містах України, що отримали магде­бурзьке право (м. Львів — 1356 p. , Кам’янець на поділлі — 1374 p. , Луцьк — 1432 p. , Житомир — 1444 p. , Київ — 1494 p. ), магістрати наділялися повноваженнями щодо судового вирішення спорів між купцями.

Спеціальні купецькі суди засновувалися при царі Алексії Ми­хайловичу відповідно до Новоторгового статуту 1667 р. Мали вони форму постійних приказів, що утворювалися для того, аби «купец­ким людям, волочась по многим приказам, промыслов своих не отбыть и чтоб всякий торговый промысел без волокит множился».

За Указом Петра I у 1699 р. у м. Москві була утворена бурмістерська палата, у в інших містах — земські ізби, що разом із вирішен­ням фінансових справ виконували й судову функцію. У 1718 р. було наказано утворити в містах магістрати «по примеру Риги и Ревеля». У 1719 р. у Петербурзі була заснована Комерц-Колегія, що відала торговими, у тому числі вексельними справами. У містах судові функції отримали магістрати, ратуші, а також суди при внутрішніх митницях.

Ці починання загалом були підтримані за часів Катерини І. Се­натським указом 1727 р. було затверджено Статут про суд митний. Відповідні суди діяли у формі словесних судів, що вирішували справи на підставі усних показань сторін як протилежність па­нівному в загальних місцях письмовому провадженню. «Словесні суди» мали на меті підтримати оперативність та економічність ви­рішення торгових спорів: аби купці «в купечестве своем время не тратили и в напрасные убытки от этого не входили».

Зі скасуванням у середині XVIII ст. внутрішніх митниць сло­весні суди залишилися лише на прикордонних митницях, а ко­мерційні спори були віднесені частково до відання магістратів, а частково — новодворних судів.

На початку XIX ст. в містах починають утворюватися перші, у сучасному розумінні, комерційні суди.

1 2