Итальянцы и итальянская культура в Украине

Італійці та італійська культура в Україні

Корені історичних зв’язків між Італією і Україною сягають часів піднесення Риму в античному світі. Розширюючи володіння на Сході Європи, римська держава вже в І ст. до н. е. включила в орбіту своїх політичних і економічних інтересів терени Причорномор’я, що нині входять до складу України. Саме тоді причорноморські держави почали вступати у союзні відносини з римлянами. Згодом Тіра (нині - Білгород-Дністровський Одеської обл. ), Херсонес (м. Севастополь) та Ольвія (нині Миколаївська обл. ) стають складовою частиною римської провінції Нижня Мезія. Тут перебувають постійні залоги римських легіонерів, до кримського узбережжя перебазовується ескадра Равеннського флоту. Зводяться фортеці та інші оборонні споруди, в тому числі знамениті Траянові вали.

Військова присутність Риму впродовж трьохсот років забезпечувала чорноморським містам сталий розвиток.

З Апеннінського півострова сюди переселялися купці, які відіграли важливу роль у налагодженні зв’язків з Подніпров’ям, Прикарпаттям і Середземномор’ям. Ішла жвава торгівля збіжжям, керамікою, тканинами, ювелірними виробами та іншими товарами. У розрахунках використовувалися римські денарії, які в II-V ст. стали у Причорномор’ї основною монетою. Разом з тим тут карбували і власні грошові знаки із зображенням імператорів Риму. Забудова і побут Херсонеса, Ольвії, Тіри збагачувалися елементами римського стилю. Місцева аристократія запозичувала звичаї знатних римлян, а в Боспорі його царі прибрали династичне ім’я Тіберія Юлія та титул “друг кесаря”. З тутешніх джерел надходили географічні та історичні відомості про стародавню Україну які використовували у своїх працях античні автори Тацит, Пліній Старший.

Падіння Римської імперії і пов’язаний цим відтік італійців призвели до занепаду причорноморських міст. Але подальше економічне підновлення цього краю, а також розвиток інших регіонів України відбувалися за участі вихідців з Апеннін

Вони освоювали один з найбільших в Європі торговельних шляхів по Дніпру - “із варяг у греки”, відкривали свої представництва у Києві - столиці Київської Русі. У славетній писемній пам’ятці “слові о полку Ігореві”, що датується 1185-1187 рр. , згадується про діяльність венеціанців у Києві. Із земляками-негоціантами тут у 1248 р. зустрічався папський дипломат Джованні дель Плано Карпіні, який писав у своєму звіті: “Імена ж купців цих такі: Михайло Генуезький, а також Варфоломій, Мануїл Венеціанський, Микола Пізанський. Було ще й багато інших”.

У XII-ХIII ст. найбільшу активність у Київській Русі виявляли представники Венеціанської республіки. Під їхній контроль потрапили торгові зв’язки, зокрема на півдні, а головним осередком їхньої діяльності стало кримське місто Сурож, назву якого замінили на італійське — Солдайя (нині — м. Судак). Історія зберегла прізвище прибулого сюди з Венеції негоціанта Польйо, який заснував тут у середині XIII ст. найбільший торговельний дім. У Солдайї займалися комерційними справами представники славнозвісної венеціанської родини торгівців і мандрівників Поло - брати Марко Старший, Нікколо (батько великого мореплавця Марко Поло) та Маффео. Зміцнення венеціанських позицій у Причорномор’ї засвідчив приїзд призначеного у 1278 р. консула для “управління всіма справами Венеціанської республіки у Газарії” (в Криму).

З другої половини XIII ст. Північне Причорномор’я часто відвідували ґенуезці. У ході конкурентної боротьби з венеціанцями вони посіли панівне становище, перетворивши м. Кафу (нині - Феодосія) на адміністративний центр своїх нових володінь. Під їхнє правління перейшли також Солдайя, Черкіо (м. Керч), Ямболі (Чембало, нині - м. Балаклава).

1 2 3