Итальянская литература XVII в.

практичне знання»). У Японії створюються цікаві роботи з математики та астрономії. Секі Такакадзу — засновник японської математичної школи — займається вивченням алгебри, диференційними та інтегральними рівняннями. Встановлені у 16-17 століттях зв'язки країн Далекого Сходу з Європою також стимулюють розвиток інтересу до прикладних наук.

Філософія

Прагнення до узагальнення і систематизації знань, показові для культури 17 століття, відображаються і у філософії та богослов'ї.

У Західній Європі у цей час робиться новий значний крок у відокремленні філософії від теології. Прикладом слугують філософські системи, розроблені Беконом, Декартом, Гассенді, Гоббсом, Спінозою, Лейбніцем. Філософська думка Сходу у цей час продовжує розвиватись переважно усередині традиційних релігійно-філософських учень. Помітну роль тут продовжує відігравати схоластичне начало, а філософські роздуми переважно залишаються замкненими у собі і значною мірою відірваними від прогресу природознавчих знань: філософів на Сході більше турбують суспільні та етичні проблеми. Саме у цій сфері помітний суттєвий поступ пов'язаний з появою пильного інтересу до людської індивідуальності. У країнах Далекого Сходу, наприклад, це була реакція на ортодоксальне неоконфуціанство, що всіляко нівелювало особистісне начало. Боротьба за визнання індивідуальності йшла тут у 17 столітті під впливом суб'єктивно-ідеалістичного вчення Ван Ян-міна (15 — початок 16 століття). Його японський послідовник — Накае Тьодзю проголосив у першій половині століття автономну особистість єдиним началом, що формує людське пізнання і поведінку

Становлення національних мов

Важливу роль у становлення національних літератур грає вироблення норм загальнонаціональної літературної мови. Література 17 століття внесла у цей процес значний вклад, особливо у Західній Європі.

У той же час у літературах країн Сходу продовжують відігравати значну роль регіональні літературні традиції і мови (арабська і перська, веньянь, палі, санскрит), хоча їх починають все більше витісняти живі мови окремих народів. Деякі з них, наприклад малайська, виявляють тенденцію до перетворення у нову регіональну мову.

Роль літератури на живих мовах у 17 столітті вже настільки суттєва, що з'являється велика кількість перекладів із регіональних літературних мов на місцеві живі мови (з палі на сіамську або лаоську тощо).

У Європі, де розвиток національних мов пішов уперед порівняно зі Сходом, латина як міжнародна мова продовжує зберігати своє значення переважно у науці, богослов'ї, філософії та публіцистиці. У художній творчості 17 століття, на відміну від 16 століття, сфера її використання різко обмежується. Проте певне місце в історії літератури 17 століття латина все ж посідає (романи «Аргеніда» та «Еуформіо» Барклая, вірші Опіца, Флемінга, Гріфіуса, творчість Яна Амоса Коменського тощо).

Багатомовність

У різних країнах світу можна знайти приклади багатомовності у творчості окремих письменників. Симеон Полоцький, наприклад, писав вірші латиною, польською, а також створював твори білоруською та церковнослов'янською мовами. Відомий поет Саїб Табрізі творив на фарсі та азербайджанській. Китайський новеліст Пу Сун-лін писав свої оповідання «про дивне» на вкрай складній літературній мові веньянь, а в простонародних жанрах використовував живу мову провінції Шаньдунь. Часто вибір мови для конкретного твору визначався зверненням письменника до того чи іншого жанру словесного мистецтва.

Особливості лірики

У 17 столітті створюються значні естетичні цінності і в

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные