Итальянская литература XVII в.

дивився на світ. У північній Італії релігійна поезія була переважно моралістичною і охоплена песимізмом, що вкорінявся в єретичних ідеях, які походили від маніхеїзму. Видатними поетами цього жанру були Бонвенсін де ла Ріва (Libro delle tre scritture, іт. «Книга Трьох священних Писань»), Джіакоміно да Верона, автор De Jerusalem celesti («На Небесному Єрусалимі») і De Babilonia civitate infernali («На Пекельній Вавилонській Землі»).

Рання проза

Італійська літературна народна проза зародилася в 13-му сторіччі, хоча латинську мову продовжували використовувати для написання робіт із теології, філософії, права, політики й науки. Засновник італійського артистичного прозаїчного стилю, болонізький професор риторики Ґнідо Фаба, який ілюстрував свої розповіді прикладами, перекладеними з латинської мови. Ґуіттоне д'Ареццо, його найвідоміший послідовник, схилявся до пишного стилю, наповненого риторичними образами. У контрасті зі стилем Ґуіттоне — ясною науковою прозою писав Рісторо д'Ареццо (Della composizione del mondo, іт. «На Побудові Світу»). Шедевр прози 13-го сторіччя — Vita nuova Данте. Данте скомбінував простоту з великою витонченістю витонченістю й поетичною енергією.

Епоха Відродження

Чотирнадцяте століття вважають початком епохи Відродження в Італії. Три основні автори цього періоду — Данте Аліґ'єрі, Франческо Петрарка і Джованні Боккаччо.

Данте

Данте Аліґ'єрі — один із найголовніших і найвпливовіших імен у всій європейській літературі, але всі свої найвідоміші твори він написав тільки після вигнання з рідної Флоренції у 37 років (1302 рік). Трактат Il convivio (1304-07; «Банкет») показав його докладні знання зі схоластичної філософії й був першим великим трактатом, написаним народною мовою: його мова уникала відвертості популярних авторів і штучності перекладачів із латинської мови. De vulgari eloquentia («На Народному Красномовстві») — трактат, написаний у той же час, але латинською мовою, містив перше теоретичне обговорення і визначення італійської літературної мови

Обидві ці роботи залишилися незавершеними. У пізнішому догматичному творі, також латинською, De monarchia (записаний в 1313 р. ), Данте викладає свої політичні теорії, які описували координацію двох середньовічних сил, папи римського і імператора.

Божественна комедія

Геніальність Данте найповніше проявилася в його Divina Commedia (1308-21 роки; Божественна Комедія), алегоричній поемі, написаною терциною (строфи трьох ліній 11 складів кожен, римуючи aba, bcb, cdc, тощо), літературний шедевр Середньовіччя і один із найкращих творів за всю історію людства. Поема розказує про подорож поета через три царства мертвих — Пекло, Чистилище і Рай під провідництвом римського поета Вергілія. Кожна секція складається з 33 пісень. Алегоричний сенс прихований глибоко в самій поемі. Данте, подорожуючи через Пекло, Чистилище і Рай —- символ людства, що має на меті досягти тимчасового і вічного щастя. Ліс, у якому поет заблукав, символізує громадське і релігійне безладдя в суспільстві, позбавленого двох керівників, імператора і папи римського. Гора, освітлена сонцем — універсальна монархія. Три звіри —- це три недоліки й три сили, які створили найбільші перешкоди намірам Данте. Вергілій представляє розум і імперію. Беатріче — символ надприродної допомоги, без якої людина не може досягти вищого кінця, яким є Бог. Заслуга поеми лежить не в алегорії, яка все ще сполучає її з середньовічною літературою. Данте відомий за велич і делікатність свого мистецтва. Він брав матеріали

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные