Италия в борьбе за национальную независимость и единство

Зміст

Вступ 

Розділ І. Витоки Рісорджименто 

1. 1. Рух карбонаріїв в Італії 

1. 2. Революційна хвиля 1830 – 1831 рр.  

1. 3. Аналіз ідей організації “Молода Італія” 

Розділ ІІ. Революція 1848 – 1849 рр. в Італії 

2. 1. Початок революції і перша війна за незалежність 

2. 2. Римська республіка 

2. 3. Падіння Римської республіки. Перемога контрреволюції 

Розділ ІІІ. Завершальний етап Рісорджименто 

3. 1. Народні рухи і повстання в Сицилії 1859 – 1860 рр.  

3. 2. Похід “Тисячі” Гарібальді 

3. 3. Утворення об'єднаного королівства Італія 

Висновок 

Список використаної літератури 

 

Вступ

 Тема курсової роботи: “Італія в боротьбі за національну незалежність і єдинство”.

 Мета роботи: вивчити яким чином проходила боротьба народних мас Італії за незалежність.

 Завдання курсової роботи: одним із перших завдань є вивчення початку, передумов національно-визвольної боротьби, вивчити якими були причини і що стало поштовхом для Італії до боротьби. Поступово розгорнути події першого періоду національно-визвольного руху. Визначити роль у ньому таємних організацій, однією з яких наприклад була “Молода Італія”. Показати як проходив процес об'єднання Італії в єдине королівство, які перешкоди існували на шляху до об'єднання, хто очолював боротьбу, а хто навпаки створював перешкоди.

 Тема даної курсової роботи є актуальною, оскільки боротьба за незалежність і єдинство не може втратити своєї актуальності ні сьогодні, ні завтра. Не лише італійський народ отримав чимало уроків із своєї боротьби маємо знати і ми. Україна молода незалежна держава, яка не так давно здобула незалежність, тому необхідно вивчати і пам'ятати, що незалежність не дарується і це не одномоментний акт, її здобувають століттями у запеклій боротьбі. Як ми побачимо, що багато битв за незалежність Італії були програні з різних причин. Об'єднання Італії відбувалося “зверху”, хоча народні маси зробили все, щоб це стало можливим.

 Дану тему вивчали численні історики у різні часи. Передусім слід назвати Джорджо Канделоро, який написав 6 томів сучасної історії Італії.

 Перший том охоплює період із XVII ст. до 1815 року. А отже саме він присвячений витокам Рісорджимето, що безпосередньо торкається теми даної курсової роботи. Другий і третій том продовжує викладення історії Італії до 1849 року, тобто охоплює період революції 1848 – 1849 роки, що також стосується національно-визвольної боротьби. Четвертий том охоплює період від національної революції до об'єднання. Взагалі в перші десятиліття після об'єднання Італії вивчення руху Рісорджименто просувалося головним чином шляхом створення біографій діячів цього руху, його мучеників і патріотів. У цьому ж напрямі йшла і публікація документального матеріалу, причому сам факт об'єднання Італії  на чолі із Савойською династією відбився і на історичних працях цього періоду. На кінець ХІХ століття в італійській історіографії відбулися суттєві зміни. Розпочалося детальне вивчення подій Рісорджименто і з'явились багатотомні праці на цю тему.

 Іноземними істориками написано чимало книг з історії Рісорджименто. Але лише декілька книг західноєвропейських істориків увійшли в історіографію. Так, наприклад, Дж. М. Тревельян написав трилогію про Гарібальді і Рісорджименто.

 У французькій історіографії Рісорджименто найбільш серйозною є праця Ж. Буржена.

 Значну роботу у вивченні національного руху здійснили і історики радянського періоду

Серед них слід назвати В. Е. Невлера і його книги про Гарібальді і об'єднання Італії. У Г. С. Філатова є праця, яка дістала назву “Проблемы италийской истории”, в якій міститься розділ, що присвячений походу “Тисячі” Гарібальді.

 Не дивлячись на значний вклад італійських і зарубіжних істориків у вивчення проблем Рісорджименто, деякі важливі аспекти національно-визвольного руху до цих пір залишаються недостатньо дослідженими.


Розділ І. Витоки Рісорджименто

1. 1. Рух карбонаріїв в Італії

 Епоха національно-визвольного руху, що привела до об'єднання Італії в 60 – 70-х роках ХІХ століття дістала назву Рісорджименто. Розпочалася вона з Французької буржуазної революції 1789 року. перший етап національно-визвольного руху включає періоди наполеонівського панування і Реставрації, другий заповнюють революційні події 1848 – 1849  і 1859 – 1860 років. Боротьба за об'єднання країни остаточно завершилася лише до 1870 рр.

 Демократичний рух в Італії виник в період і під впливом Великої Французької революції 1789 – 1794 рр. Спочатку виступи демократичних сил носили стихійний характер, прагнення народних мас все ще залишались не чіткими. Із розвитком революції симпатії італійців до французьких демократів все більше посилювалися. Згодом на Апенінському півострові виник якобінський рух, що носив більш організований характер і стремління знищити феодально-абсолютистський устрій. У поширенні якобінського руху в італійських державах велику роль відіграв Філіппо Буонарроті. Італійські якобінці розраховували на допомогу революційної армії Франції, тому вони зустрічали Наполеона і його армію як визволителів. Але Наполеон проявляв страх перед демократами. Він намагався послабити їх вплив і всіляко сприяв діяльності поміркованих лібералів. Директорія була противником об'єднання Італії. “Французька політика по відношенню до Італії завжди була егоїстична, обмежена, експлуататорська” [11,с. 27].

 Наполеонівське володіння в Італії породило антифранцузький рух. Безперервні набори рекрутів, величезні грошові і продовольчі контрибуції, якими Наполеон обкладав італійські держави,  викликали невдоволення народних мас. Так, на півдні Італії в 1807 – 1808 роках виник рух карбонаріїв, котрий був направлений в першу чергу проти наполеонівського гніту. “Товариство карбонаріїв” походить від масонських лож, шотландського ритуалу, вважають одні вчені. Інші доводять, що воно походить від “Товариства вугільників” із області Франш-Конте. Карбонарії були продовжувачами патріотичного руху в Італії 90-х років XVIII століття.

 В Неаполітанському королівстві вплив “Товариства карбонаріїв” розширювався досить швидко і воно охопило мережею своїх організацій набагато більше територій, ніж “Товариство адельфів”. Точно не відомо, коли “Товариство карбонаріїв” отримало поширення в Середній і Північній Італії. За деякими даними цей процес розпочався ще до 1814 – 1815 років.

 Після 1815 року найбільш широкого поширення в Папській державі отримали дві таємні організації і “Товариство карбонаріїв” і “Товариство гвельфів”. “Згодом серед учасників таємних товариств помітно посилилось прагнення надати державі світський характер і ввести конституцію” [3,с. 441]. В 1819 році реальна політика Віктора-Еммануїла І та його оточення досягла своєї критичної межі. Король змушений був визначити необхідність реформи управління. Але революція, що вибухнула в липні 1820 року в Неаполі поставила хрест на проведенні реформ розроблених Бальбо. Але рівно через місяць після свого початку п'ємонтська революція завершилася. Близько тисячі повстанців втекли до Франції, Швейцарії. “Революції 1820 – 1821 років в П'ємонті і Королівстві Обох Сицилій, ініціаторами яких були організації карбонаріїв носили характер військових змов. В результаті революцій були проголошені конституції і владу очолив ліберальний рух. А ще  іншим результатом придушення революцій стали жорстокі репресії, що здійснювалися в період 1820 – 1830 років у всіх італійських державах, це мало неоднакові наслідки. В Ломбардо – Венеціанській області і П'ємонті за допомогою покарань вдалося на декілька років призупинити змовницьку діяльність. Навпаки в інших двох державах таємні товариства продовжували вести активну діяльність, готуючи повстання і ведучи жорстоку боротьбу із реакційними таємними товариствами і поліцією. Однак всі спроби підняти повстання виявилися марними.

 Короткочасні конституційні режими, які ігнорували інтереси народних мас, були придушені Австрією. Однією із причин поразки революції 1820 – 1821 років стала розрізненість повстанських сил, що виявилась наслідком відсутності почуття єдності. Хоч діячі революції в П'ємонті висували вимоги об'єднання Італії, але і для них досягнення національного об'єднання не було першочерговою ціллю. Ця вимога носила у карбонаріїв скоріше риторичний, ніж практичний характер. Поразка революції 1820 – 1821 рр. стала уроком для майбутнього покоління борців. Було зрозуміло, що революція переможе лише тоді, коли будуть об'єднані зусилля патріотів всіх італійських держав.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные