Иван Багряный

«На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного».

Етапи творчого шляху І. Багряного:

  • 1926 – 1932 – початок літературного шляху до першого арешту;
  • 1932 – 1940 – період ув’язнень і концтаборів;
  • 1941 – 1945 – період Другої світової війни й окупації України;
  • 1945 – 1963 – повоєнна доба і еміграція.

Теми творчості:

  • Викриття системи більшовицького терору.
  • Показ жорстоких і підступних методів роботи каральних органів.
  • Розвінчання більшовицької системи господарювання і знущання з людей.
  • Розповідь про страждання українського народу у більшовицькому «раю».
  • Безкомпромісне і аргументоване викриття російського великодержавного шовінізму.
  • Звернення до історії і боротьба проти Росії.
  • Змалювання долі української людини у вирі Другої світової війни.
  • Віра в перемогу добра над злом.  

СВІТОГЛЯДНА ПОЗИЦІЯ МИТЦЯ

За своїм світобаченням Іван Багряний був романтиком і «невиправним мрійником». «Мій чоловік був життєрадісний і все вірив у щасливе майбутнє», — згадує Галина Багряна.

Ось якою можна побачити його мрію в ремарці до сатиричної п'єси «Генерал»: «І приснився мені неймовірний сон:

. . . 2041 рік. . . Київ. . . Сонячний Київ —серце сонячної, свобідної і, нарешті, радісної моєї Країни. . . Це буцімто вже настала епоха всесвітньої справедливості, що зійшла, як сонячний ранок після жаскої, макабричної ночі минулого. ЕПОХА панування людської гідності і людського права — дихати, жити, думати і одверто говорити

. . ЕПОХА культу матері і дитяти. . . Епоха торжества людського щирого серця, вільного, нестероризованого, не зганьбленого, не підгорненого ні під чий брудний чобіт. . . ».

Тим часом життя дуже жорстоко обходилося з ним.

З дитинства його оточувала неприваблива пореволюційна дійсність, потім супроводжували постійні переслідування, заборони, стеження, наклепи, ув'язнення, заслання, концтабір. Нарешті, він у кратері еміграційного життя, активний, діяльний, має власну думку—всім невгодний, постійно під обстрілом чиєїсь заздрості, підлості, ідеологічного тиску. А скільки бруду виливалося на його ім'я в той час на Україні! І на цьому непривабливому тлі Іван Багряний не схитнувся, до останніх днів зберіг чистоту душі. Він був сильною, надзвичайно мужньою особистістю. Хворів на цукровий діабет, сухоти, мав серцеву недугу, витримав кілька операцій. «Сад Гетсиманський», «Людина біжить над прірвою» писалися на лікарняному ліжку. . .

Сам тримався стійко і мужньо, тож не дивно, що такі самі і його герої Максим Колот і Андрій Чумак, Григорій Многогрішний. Вони просто не могли бути інакшими, слабкими і немічними духом.

Іван Багряний ніколи не втрачав віри в себе, у свій народ і людину взагалі, в добро її душі. Кажуть, що на його надгробку є такі слова: «Ми є, Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами». Цією несхитною вірою, що була невід'ємною частиною багрянівського світовідчування, перейняті всі його твори, а надто «Сад Гетсиманський», «Тигролови», «Людина біжить над прірвою». Цим він дуже схожий на Олега Ольжича.

Метод літератури «соціалістичного реалізму» вимагав від письменника віри у світле майбутнє, але то була фальшива віра, накинута іззовні партійною ідеологією. Багато митців оспівували майбутнє, прославляли сучасне і водночас бачили, в яку глибоку прірву котилося радянське суспільство.

1 2 3 4 5 6 7