Компетенция хозяйственных судов по делам с участием иностранных предприятий и организаций

Згідно зі ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб’єктами зовнішньо­економічної діяльності, іноземними суб’єктами господарської ді­яльності, в процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерцій­ним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України й іншими органами вирішен­ня спору, якщо це не суперечить чинним законам України або пе­редбачено міжнародними договорами України. Слід звернути ува­гу, що ключовим словом цієї норми є слово «можуть», крім того, міститься застереження про те, що суд України може розглядати справу за участю іноземної юридичної особи, якщо це не супере­чить законодавству України та міжнародним угодам. Отже, відпо­відно до ст. ст. 1, 123 ГПК України до господарського суду за за­хистом своїх порушених або оспорюваних прав можуть звертатися іноземні суб’єкти господарювання зі встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських справ господарським судам.

Відповідно до ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб’єктів господарювання визначається ГПК України, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість яко­го надана Верховною Радою України.

Окрім правил установлення підсудності, визначених ст. ст. 13-17 ГПК України, Законом України «Про міжнародне приват­не право» передбачені загальні правила підсудності судам Украї­ни справ з іноземним елементом. За ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого про­вадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою під­судність справи з іноземним елементом судам України, крім ви­падків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у ст. 77 цього Закону. Отже, якщо сторони передба­чили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом су­дам України, крім випадків виключної підсудності (п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право») спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК України[1].

Проте, незважаючи на зрозумілі приписи щодо правил підсуд­ності, судова практика не завжди опосередкована зазначеними по­ложеннями.

Зокрема, Постановою ВСУ від 17 квітня 2007 р. встановлено, що положеннями ГПК України не перед­бачено визначення договірної підсудності справ госпо­дарським судам. При цьому правовідносини, пов’язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник право­відносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема питання підсудності су­дам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України «Про міжнародне приватне право». Враховуючи це, незважаючи на існування рішення Лондонського міжнародного арбітражного суду щодо цієї справи, ВСУ вирішив, що такий спір підлягає роз­гляду в господарському суді України.

Таким чином, українське законодавство, регіональні уго­ди (у рамках СНД), і міжнародна практика виходять із загаль­ного правила про компетенцію суду розглядати справу між суб’єктами господарювання різної національності за місцезнахо­дженням відповідача. Винятки з цього правила завжди жорстко прив’язані до того чи іншого критерію визначення міжнародної підсудності (нерухомість, виконання, що має вирішальне зна­чення для змісту зобов’язання тощо).

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визна­чається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсуд­ності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У зовнішньоекономічній діяльності сторони, як правило, у до­говорах передбачають право на передачу спорів, що виникають із такого договору, на вирішення третейського суду або міжнародно­го комерційного арбітражу (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору, шляхом укладення окре­мої угоди (арбітражна (третейська) угода, арбітражне (третейське) застереження). Ця домовленість має чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерцій­ний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд, або арбі­траж в Україні чи за кордоном.

Господарський суд може порушити провадження зі справи у ви­падку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної (третейської) угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (п. З ст. 2 Конвенції ООН про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958)

Названа норма узгоджується з вимогами ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж ». Так, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони непра­вильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітраж­ну установу, якої не існує. Провадження у справі в цих випадках припиняється на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Такий ви­сновок зроблено й у листі ВГСУ «Про узагальнення судової прак­тики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів» від 1 січня 2009 р.

Зокрема, ухвалою господарського суду Автоном­ної Республіки Крим провадження у справі за позо­вом Державного підприємства «Санаторій «Гурзуфський» до ВАТ «Банк ВТБ» про визнання недійсним договору було припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в госпо­дарських судах України. Господарський суд виходив із того, що, оскільки договором купівлі-продажу перед­бачено, що всі спори, розбіжності або вимоги, які ви­никають із цього договору або у зв’язку з ним, зокрема ті, що стосуються його виконання, порушення, при­пинення або недійсності, підлягають вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації від­повідно до його Регламенту, спір не підлягає вирішен­ню в господарських судах України.

Постановою Севастопольського апеляційного гос­подарського суду зазначену ухвалу скасовано; справу передано на розгляд до господарського суду Автоном­ної Республіки Крим виходячи з того, що господар­ським судом першої інстанції при припиненні прова­дження у цій справі не було розглянуто питання щодо дійсності арбітражної у годи на день звернення з позо­вом Державного підприємства «Санаторій «Гурзуфський», при існуванні рішення Міжнародного комер­ційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації про розірвання договору купівлі-продажу, умовами якого і було передбачено пе­редачу спорів на розгляд до Міжнародного комерційно­го арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації (прийнятому за один рік до звер­нення позивача з цим позовом).

Необхідно зазначити, що звернення до третейського суду (між­народного комерційного арбітражу) - це право, а не обов’язок сторони (ст. 12 ГПК України), яке реалізовується в установленому порядку, а підсудність суду справи з іноземним елементом визна­чається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсуд­ності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». У сфері тор­гового обороту встановлені правила, згідно з якими суди України можуть приймати до провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

  • якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, пе­редбачених у ст. 77 Закону України «Про міжнародне при­ватне право»;
  • якщо на території України відповідач у справі має місце про­живання або місце знаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або розташовуєть­ся філія чи представництво іноземної юридичної особи - від­повідача; у справах про відшкодування шкоди, якої завдано на території України;
  • дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території країни;
  • в інших випадках, визначених законом України та міжна­родним договором України.

У ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» пе­редбачений перелік виключної підсудності, який не є вичерпним. Отже, підсудність судам є виключною, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, розташовується на території України; якщо спір пов’язаний з оформленням прав інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; якщо спір пов’язаний з реєстрацією або ліквідацією на території Украї­ни іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; якщо справа стосується ви­пуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; в ін­ших випадках, визначених законами України.

Місцеві господарські суди вправі вирішувати спори і в тих ви­падках, коли міжнародним договором передбачено можливість укладення письмової пророгаційної угоди між суб’єктом зовніш­ньоекономічної діяльності України та іноземним суб’єктом госпо­дарської діяльності (угода про договірну підсудність). Нагадаємо, що прикладом такого міжнародного договору є Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяль­ності, укладена 20 березня 1992 р. державами - учасницями СНД у м. Києві (Київська угода). Згідно з п. 2 її ст. 4 сторони можуть домовитися про передачу спору на вирішення компетентного суду будь-якої держави, що підписала Угоду. Отже, у цих випадках до­говірна підсудність для суб’єктів господарювання країн СНД вста­новлена відповідним міжнародним договором.

ВГС України у своїх роз’ясненнях зазначав, що, обираючи як орган вирішення спорів місцевий господарський суд України, сторони пророгаційної угоди мають дотримуватися вимог міжна­родного договору та положень ГПК України щодо підвідомчості та підсудності справ господарським судам України. Таким чином, у разі непідвідомчості справи у спорі за участю іноземного підпри­ємства чи організації господарський суд має відмовити у прийнят­ті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные