Лексические средства экспрессивности. Тропы

Синоніми – це слова, що об’єднані в групи за відношенням подібності, схожості, але в той же час обов’язково мають різницю (в семантичному та стилістичному забарвленні). Саме поєднання подібного та відмінного і дають можливість художникам слова використовувати синоніми в тексті досить ефективно та з допомогою різноманітних засобів. Під час аналізу використаних у творі синонімів ми повинні чітко уявляти, що їх об’єднує і що роз’єднує. Семантичні (ідеографічні) синоніми розрізняються відтінками значення, і їх використання спрямоване в першу чергу на уточнення смислу, хоча й не без експресивності: будь-який повтор (в даному випадку називання за допомогою різних слів однієї реалії) виразний. Стилістичні синоніми мають різне функціонально-стильове забарвлення, відповідно, їх одночасне використання експресивне, без сумніву, так як наявність слова, що стоїть поряд, нейтрального чи забарвленого, підкреслює стилістичне забарвлення іншого компонента. І, природно, надзвичайно виразні семантико-стилістичні синоніми, що розрізняються двома параметрами одночасно.

Якщо письменник підкреслює семантичну спільність синонімів, то читач отримує максимально точну уяву про предмет, слова доповнюють одне одного, уточнюються та конкретизуються деталі. Якщо наша увага акцентується на тому, що розрізняє синоніми, підвищується експресивність їх використання.

Тому під час аналізу тексту варто зрозуміти, який із засобів використання синонімів вибраний у даному випадку.

Важливо пам’ятати, що синоніми можуть бути мовними і контекстуальними. Об’єднуючи в тексті слова так, що вони стають синонімами, письменник тим самим підкреслює якісь сторони значення слів, в той же час ніби нехтуючи іншими. Це призводить одночасно й до більш точного вираження значення й до створення експресивності (так як все незвичне експресивне).

Крім названих вище загальних цілей використання синонімів у кожному випадку існують конкретні цілі, котрі пов’язані з приналежністю слів до якоїсь частини мови, з ситуацією їх використання тощо.

Приклади:

  1. “Двоє п’яненьких кумів – з отих людей, з небораків, що звуть їх неминайкорчма або ж непролийкапля, зустрілись на той час під старою березою”

М. Ільченко

(емоційно цікавий випадок поєднання словотворення та синонімії)

  1. “Прийшов і Герман Гольдкремер, найповажніший у усіх присутніх обивателів”

І. Франко

(контекстуальна синонімія)

  1. “Він нагадує тих, кого колись іменували піжонами, стилягами”.

Д. Шовкопляс

(зіставлення на лексико-семантичному рівні)

  1. “Куди голову прихилити? Хтось, мабуть, на жарти, раїв іти в університет. Молодий Шавкун задумався. . . Одначе не пішов в університет, а потяг пішки додому, до себе в Хитуни”.

Панас Мирний

(синонімія ускладнена полісемією)

  1. “Я люблю слово “ковбой”, але “конюх” у мене викликає алергію”.

Д. Чорногуз

(лексична синонімія в суб’єктивному сприйнятті слів)

 Антоніми об’єднуються в систему за принципом протиставності значення

У той же час їх семантика має відповідну схожість, інакше системні відношення були б неможливі. Існує багато способів використання антонімів у художньому тексті. В  одних випадках на перший план виступає протилежність значень, в інших – те спільне, що є в семантиці слів. Антоніми в тексті завжди експресивні, тому що будь-який контраст виразний. Вони допомагають з’ясувати смислову сторону висловлювання при співставленні різних предметів чи ознак одного предмета, показують зміни, що відбулися у часі, різницю у сприйнятті будь-чого різними суб’єктами. Надзвичайно виразним є прийом, коли одному предмету приписують протилежні ознаки одночасно. Таке відображення, з одного боку, викликає враження несумірності, незвичності явища, а з іншого – підкреслює діалектичний характер описуваного. Цей принцип лежить в основі оксюморона – об’єднання в якості граматично пов’язаних слів з антонімічними коренями (майбутні, колишні).

Як і синоніми, антоніми можуть бути контекстуальними, в таких випадках відбуваються відповідні зрухи у семантиці слів і на перший план стає те, що в даному випадку необхідне письменнику.

Характерним є використання антонімів для текстів-роздумів, де вони допомагають авторові побудувати ланцюжок логічно пов’язаних думок, співставляючи та протиставляючи предмети та їх ознаки.

Широко розповсюджені випадки одночасного використання синонімів та антонімів, за допомогою такого прийому письменнику вдається максимально повно розкрити смислову сторону тексту: встановлення відразу усіх можливих в мові зв’язків слова допомагає виділити в його семантиці необхідні деталі та відтінки. При цьому часто проявляється смисл не одного слова, а всіх використаних елементів системи, тому що вони взаємно доповнюють та уточнюють один одного. Розглянемо деякі випадки:

  1. “Як людина мисляча, він розуміє, де добро, де зло, де правда, де брехння(використання декількох пар) В. Лізен
  2. Кувалась тут у більшовицькім гарті

Свобода-правда проти кривди-зла!

(словотворення й антонімія)                                 

В. Терещенко

  1. “Називай чорне білим, біле чорним. Нині так роблять”.

(антонімія і семантичний словопорядок)                  

Ю. Мушкетик

  1. “Я швидко ступаю по дзвінкій тиші”

         (оказіональне керування й оксюморон)           

Ю. Кравчук

При використанні паронімів (слів не тотожних, але близьких за звучанням) виникає подібний ефект:

  1. “Премія буде наша. Ігра стоїть свічок”.

Д. Чорногуз

         (фразеологія і паронімія)

  1. “Далеко звідсілля, десь за бурхливим океаном, є чудова країна, звали її п’ятдесят років тому Батагонією. <…> Буржуї гнобили робітників, а шляхетні іспанці – румяношкірих батагонців. Над батагонськими робітниками від сходу до заходу сонця свистіли батоги”

Я. Галан

(індивідуальне словотворення та етимологізація з натяком на патронімічну назву дійсно існуючої країни Патагонії).

1 2 3 4 5 6

Похожие работы