Лингвистический анализ новеллы Михаила Коцюбинского Intermezzo

Новела "Intermezzo" написана 1908 році. Це був період розгулу реакції, розпуки й зневіри серед інтелігенції після поразки революції 1905 року.

Охарактеризувавши історичну епоху, суспільне життя в конкретний час написання новели, а також творчу діяльність письменника в той період, його мистецьке кредо, визначивши тему і основну ідею твору, переходимо до лінгвістичного аналізу тексту, ставимо мету: виявити мовотворчу манеру М. Коцюбинського у використанні мовних засобів для створення образності і втілення ідейного задуму.

В ідейно-тематичній основі новели "Intermezzo" лежить одвічна проблема вітчизняної літератури ‑ служіння митця народові. М. Коцюбинський вирішив її не тільки правдиво, з історичною перспективою і революційним оптимізмом, а й мистецьки оригінально ‑ через образне світобачення й душевний стан ліричного героя. Такому вирішенню підпорядкована образна система, композиція твору, структура тексту й організація мовних засобів.

Лірична новела "Intermezzo" є складним, але благодатним матеріалом для лінгвістичного аналізу. За ідейно-політичним спрямуванням вона ‑ один з кращих творів М. Коцюбинського. Ця емоційно насичена лірична новела (Л. Новиченко назвав її "ліричною поемою") одночасно стала й естетичним кредо письменника, бойовим політичним маніфестом. В ній М. Коцюбинський засудив реакційну декадентську теорію "незалежності" митця від суспільства, від громадського життя, дав рішучу відсіч різного роду зрадникам і відступникам, піднявся до революційного заклику, образно кажучи, запалити на політичному небі Росії нове Сонце. Відстоюючи безпосередній і кровний зв'язок художньої творчості з революційною боротьбою трудящих, вбачаючи внутрішню свободу митця в його служінні революції, Коцюбинський наближався до сприйняття ідеї партійності літератури і мистецтва, сформульованої В. І. Леніним в його історичній статті" "Партійна організація і партійна література". За художньою вартістю, на думку дослідників творчості М. Коцюбинського, новела "Intermezzo" не має собі рівних серед творів цього жанру в українській літературі. Вона є довершеним художнім твором, у якому через добре зважене, свідоме (нарочите, навмисне) підпорядкування типу мовлення (а головне ‑ вмотивованих змін типу мовлення), добору мовних (здебільшого лексичних) засобів і їх синтаксичної і текстової організації, ідейно-політичні й естетичні погляди письменника втілені в надзвичайно оригінальну художньо-образну систему. Композиційно новела "Intermezzo" нагадує симфонію з драматичним початком, ліро-епічними частинами, драматично-конфліктною кульмінацією і героїчним, піднесеним фіналом (Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…).

Лінгвістичний аналіз новели дасть змогу побачити на певних етапах сприйняття тексту (акустико-візуальному, уявно-понятійному, змістово-сюжетному, образно-естетичному) реалізації функціональних можливостей мовних одиниць різних рівнів відповідно до теми твору та ідейно-естетичного задуму автора.

Слід передусім звернути увагу на те, що даний текст характеризується перервністю (в технічному оформленні вона передана трьома зірочками), та пояснити назву новели. Італійське слово іntermezzo (від лат. іntermedius ‑ проміжний, середній) має пряме значення "інструментальна п'єса довільної будови, іноді самостійний оркестровий епізод в опері"1. Проте як назва новели це слово використане не з прямим, а з переносним значенням, що має лише уявно-образну мотивацію: довільний, неорганізований відпочинок у перерві між якимись справами чи способом життя ("Так протікали дні мого іntermezzo серед безлюддя, тиші і чистоти"). Відпочинок від міського життя ліричного героя на лоні природи образно уподібнений до "самостійного оркестрового епізоду". На такі асоціативні зв'язки наводить і останнє речення новели: "Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…".

Мовна організація тексту детермінована художньо-образною системою цієї новели. В ній виступають "незвичні" дійові особи, вони названі у вступній ремарці: "Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. Зозуля. Жайворонки. Залізна рука города. Людське горе".

У реалізації ідейно-політичного й естетичного задуму автора поєднано такі образи: конкретно-описові побутові (Три білих вівчарки), пісенно-поетичні (Зозуля. Жайворонки), ліро-епічні (Ниви у червні), соціально-філософські (Моя утома. Залізна рука города. Людське горе)

Мовні характеристики їх виразно ілюструють індивідуальність творчої манери автора.

Повний лінгвістичний аналіз новели  "Intermezzo" ‑ непосильне завдання для однієї статті. Тому в цій праці обмежимося аналізом лише окремих, найбільш виразних у мовному відношенні частин новели, які становлять зразки різних функціонально-змістових типів мовлення і які в лінгвістичному матеріалі найкраще розкривають образи, репрезентують ідейно-політичну й естетичному позицію автора та його творчу манеру.

Структурно-композиційні особливості тексту новели дають можливість виділити і зриміше відчути ідейно-естетичне навантаження функціонально-смислових типів мовлення (опис, розповідь, міркування) в загальному мовному потоці. Четверта частина новели починається описом, що його можна б озаглавити "Ниви в червні".

"Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: ступились краями дві половини ‑ одна зелена, друга – блакитна й замкнули у собі сонце, немов перлину. А я там ходжу і шукаю спокою. Йду. Невідступно за мною летить хмара дрібненьких мушок. Можу подумать, що я планета, яка посувається разом із сателітами. Бачу, як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила ворони. І від того ‑ синіше небо, чорніші крила.

На небі сонце ‑ серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками звуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі ‑ киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно, в зелених берегах, що хочеться сісти на човен й поплисти. А там, ячмінь хилиться й тче…тче з тонких вусів зелений серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок. Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо. Тепер пішла пшениця. Твердий, безостий колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги. Йду далі ‑ усе пшениця й пшениця. Коли ж сьому край буде? Біжить за вітром, немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти. А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього. Прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість.

Врешті стаю. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю.

Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна. І повні очі сяйва сонця, бо кожна стеблина бере від нього й назад вертає відбитий від себе блиск".

У цьому уривку виділяється образно-змістова домінанта, виражена порівняльними конструкціями: світ ‑ "наче перлова скойка", в якій одна половина зелена (земля), друга блакитна (небо); сонце ‑ "немов перлина" ("Я тепер маю окремий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини ‑ одна зелена, друга блакитна ‑ й замкнули у собі сонце, немов перлину").

1 2 3 4 5 6

Похожие работы