Лингвостилистичний анализ поэзии Леси Украинский Contra spem spero!

Використання прийому антитези 

Текст:

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то таку жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім, сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая міцна,

Може, квіти зійдуть ‑ інастане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

1890

Поезія "Contra spem spero!" вперше була опублікована в збірці "на крилах піссень" у 1893 році.

У заголовок вірша винесено латинське прислів'я (в перекладі означає "Без надії сподіваюсь"), яке містить основну думку поетичного твору ‑ непохитну віру поетеси у свої сили, тверду упевненість, що в двобої з тяжкою хворобою і суспільним злом вона переможе.

У вираженні ідейного задуму Леся Українка вдалася до поетичної символіки, поклавши в її основу слова на позначення під року і доби в їх контрастному осмисленні: осіньвесна, нічзірка. Поняття осені і ночі символічно узагальнюють нелегке життя поетеси внаслідок тяжкої фізичної недуги. Їм протиставляються поняття весни і зірки, що виступають втіленням бажаного, в муках омріяного щасливого прийдешнього, за яке боролася Леся Українка.

У цій поезії надзвичайно яскраво виявилися своєрідність творчої манери Лесі Українки у використанні художнього прийому антитези, що виступає ефективним засобом вираження незламності духу поетеси, її постійного горіння, наснаженості в боротьбі за світле майбутнє.

Підкреслене протиставлення дій і процесів, почуттів і настроїв реалізується в поезії як одна з довершених стилістичних фігур через цілу систему лексичних, морфологічних, синтаксичних та інтонаційних засобів.

Опорою антитезних побудов є слова-антоніми. Антонімічні відношення, що формуються не стільки на основі реальних ознак явищ, як на їх оцінці і порівнянні1, знаходять вияв у словах різної семантики

Найпоширенішим типом антонімічних відношень в аналізованому творі є відношення, виражені субстантивними словосполученнями з залежними словоформами якісних і відносно-якісних прикметників, що утворюють контрастні епітетно-антонімічні пари за зразками загальнонародної мовної практики, наприклад: хмари осіннівесна золота; на убогім, сумнім перелозібарвисті квітки; гарячі сльозикора льодовая; нічка невидназірка провідна і т. ін.

Основні символи осіньвесна доповнюються введенням: їх атрибутів, які містять характеристики погоди: гнітючої осені (хмари, мороз, льодова кора) і довгої темної ночі в контрастуванні з жаданою веселою весною, з її квітами, піснями і зіркою серед темної ночі. Арешті, доповненням до символу лихої осені виступає "гора крута крем'яная" і "камінь важкий" ‑ "вага страшная" на фоні яких особливо контрастно сприймається вольовий порив людини, яка, підіймаючи вагу страшную, співає веселу пісню.

Відштовхуючись від традиційних прийомів вираження антонімічних відношень, Леся Українка по-своєму осмислює їх і відкриває в словах нові можливості вираження антитези.

Індивідуальне осмислення слова ‑ символу чи епітета дає можливість поетесі знайти опору для контрастного вияву семантики відповідно до власної, авторської оцінки введених понять. У мовній тканині вірша знаходимо цілу низку антонімічних поєднань слів на метафоричній основі. У кожній строфі наявні не просто контрастні лексеми, а антитезні сполучення несумісних за змістом слів. Такі побудови ‑ оксиморон ‑ мають у своїй основі логічне зміщення відношень між поняттями, які в їх емоційному трактуванні автором є засобом утвердження головної думки художнього твору.

Велика художня виразність досягається шляхом конденсації в побудові оксиморону об'ємного змісту. Його структура в поетичному творі майже однотипна: в центрі стоїть дієслово (переважно активного стану), семантика якого доповнюється через об'єкт і поширюючи його обставинні або атрибутивні компоненти, на які припадає основне семантичне навантаження, наприклад: "серед лиха співати пісні", "без надії таки сподіватись", "на вбогім сумнім перелозі ‑ сіять барвисті квітки", " сіять квітки на морозі", "крізь сльози сміятись".

Більш розгорнуті антитезні побудови також використовуються, однак у смисловому відношенні вони менш місткі. Порівняйте, наприклад, з вищенаведеними антитезні побудови з відокремленою допустовою обставиною: "І, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать".

1 2