Логические основы аргументации и доказательства. Логика дискурса

Доведення - це сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь-якого судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень. Структура доведення складається з тези, аргументів, демонстрації (форми доведення).

Теза - це судження, істинність якого треба довести.

Аргументи - це ті істинні судження, якими користуються при доведенні тези. Розрізняють такі види аргументів: вірогідні одиничні акти, визначення, аксіоми та постулати, раніше доведені закони науки та теореми.

Демонстрацією (формою доведення) називається засіб логічного зв’язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини.

За формою доведення поділяються на прямі та непрямі. Прямим називають таке доведення, в якому з відомих передумов за встановленими правилами безпосередньо витікає теза, тобто істинність тези безпосередньо обґрунтовується наявними аргументами. Наприклад, довести, що 1992 р. був високосним, можна на основі аргументу-визначення, що таке високосний рік, тобто діленням його двох останніх цифр на чотири. Непрямим називається таке доведення, в якому потрібно довести хибність антитези і на цій основі зробити висновок про істинність тези. Інколи непряме доведення називають доведенням за допомогою доведення до абсурду. Наприклад, ми маємо твердження, що якщо дві прямі перпендикулярні до тієї ж самої площини, то вони паралельні. Припустимо протилежне, тобто що перпендикулярні прямі непаралельні. В такому разі вони перетинаються, тобто утворюють трикутник, в якому два кути при основі складають 1800, а цього бути не може, бо тільки сума трьох кутів може становити 1800. Отже, перпендикулярні прямі є паралельними.

Спростування - це логічна операція, спрямована на зруйнування доведення шляхом встановлення хибності або необґрунтованості висунутої тези. Тезою спростування називають судження, за допомогою яких спростовується теза. Існують три засоби спростування: спростування тези (пряме і непряме); критика аргументів; виявлення неспроможності демонстрації. Спростування тези, у свою чергу, здійснюється: спростуванням фактами; встановленням хибності (або суперечності) наслідків, що випливають з тези; спростуванням тези через доведення антитези.

Критика аргументів, які висунуті опонентом в обґрунтуванні його тези, здійснюється тим, що доводиться їхня хибність або неспроможність. Але хибність аргументів ще не означає хибності самої тези.

Виявлення неспроможності демонстрації полягає в тому, що виявляються помилки у формі самого доведення. Виявивши такі помилки у процесі демонстрації, ми спростовуємо її проведення, але не саму тезу

Правила доказового міркування, що стосуються тези: по-перше, теза повинна бути логічно визначеною, ясною і чіткою; по-друге, теза повинна лишатися тотожною самій собі протягом усього доведення.

Правила щодо аргументів: вони мають бути істинними і не суперечити один одному, достатньою основою для підтвердження тези, такими судженнями, істинність яких доводиться самостійно, незалежно від тези.

Правило щодо форми обґрунтування тези: вона повинна бути висновком, що логічно випливає з аргументів за загальними правилами виводу або має бути одержаною згідно з правилами непрямого доведення.

Порушення правил виводу: по-перше, це помилки в дедуктивних висновках (з припущення, що коли число закінчується на 0, то воно ділиться на 5, не випливає, що коли число ділиться на 5, то воно обов’язково закінчується цифрою «0»); по-друге, це помилки в індуктивних висновках через підміну реальних відношень (висловлювання «після того» не означає, що це здійснюється «з причини того»); по-третє, помилки у традуктивних висновках (найхарактерніші для паралогізмів, софізмів і парадоксів).

Паралогізм - це ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки та, звичайно, призводить до хибних висновків.

Софізм - навмисно хибно зроблений умовивід, який має видимість істинного.

Парадокс - це міркування, в якому доводиться як істинність, так і хибність певного судження. Класичними прикладами парадоксів є: «купа», «лисий», «Еватл», «рогатий», «генерал і перукар», «мер міста» тощо.

У процесі обговорення теоретичних і практичних проблем завжди виникають різні підходи щодо їх розуміння і розв’язання. Таким чином обговорення переростає у дискусію. Логічною основою дискусії є правильно побудований процес доведення тези та її критики. Суб’єктами дискусії є пропонент, опонент та аудиторія.

Пропонент (від лат. propponens - той, хто щось стверджує, доводить) - учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.

Опонент (від лат opponens - той, що протиставляє, заперечує) - особа (учасник дискусії, співдоповідач або рецензент), яка заперечує або спростовує думки пропонента, чи оцінює дисер­тацію, дипломну, магістерську роботу. Він не завжди і не обо­в’язково є персоніфікованою особою. Можливі дискусії, коли офі­ційні її учасники погоджуються з пропонентом, але неофіційний опонент аргументовано критикує висунуту на захист роботу. Крім того, пропонент може створити собі «примарного опонента» за принципом: «Можуть виникнути певні заперечення».

Існують різні ступені незгоди опонента з пропонентом: незгода у формі сумніву (в пасивній формі виражається певний скепсис щодо тези пропонента); деструктивна незгода (руйнується теза пропонента); конструктивна незгода (не тільки руйнується теза пропонента, а й висувається і доводиться інша, власна, теза).

Якщо опонент у тій чи іншій формі не погоджується з аргумен­том пропонента, то останній може обрати той чи інший варіант поведінки: відмовитись від аргументу; поміняти його на інший; знайти додаткові факти на користь висунутого аргументу.

Аудиторія - це третій, колективний суб’єкт дискусії, оскільки як пропонент, так і опонент не тільки намагаються переконати один одного, а й схилити симпатії всіх присутніх на свій бік.

Дискусії поділяються на двобічні і багатобічні. У двобічній дискусії в обговоренні проблем бере участь один пропонент (всі проти одного). У багатобічній дискусії обговорюються декілька проблем від кількох пропонентів (кожний проти кожного).

1 2

Похожие работы