Механизм и этапы творческой деятельности

Проблема розкриття механізму творчості - одна з найважливіших проблем гносеології, логіки, психології та евристики. Вже кілька століть не вщухають жваві дискусії щодо того, чи є творчість інтуїтивним процесом, чи вона підпорядкована логічним закономір­ностям. Багато вчених підкреслювали штучність і безпідставність уявлень про творчий процес як про строго логічний, де головну, а в розумінні декого, і єдину роль відіграє аналітичне мислення. Так, В.  Оствальд, Г.  Гельмгольц, Ж.  Адамар наголошували на тому, що творчий процес не є прямолінійним безперервним ланцюгом логічних операцій, він має відступи, зиґзаґи, звороти, повторення тощо,
і після багатьох, часто марних зусиль, дає раптове осяяння.

Видатні вчені не завжди мислять так логічно, як це зображується в підручниках логіки, тобто за допомогою логічних законів, фігур, модусів, схем, структур, правил, формул. Про це свідчить Г.  В.  Ф.  Гегель, коли наводить приклади логічних міркувань стародавніх філософів на зразок: «Усі люди смертні; Кай - людина, отже, він смертний». А потім критикує їх за формалізм мислення, стверджуючи, що він сам ніколи не думав так плоско. Б.  М.  Кед­ров також зазначав, що в процесі творчого акту ніхто не створює спеціальних силогізмів, ніхто не працює так, як про це йдеться у працях з логіки, а логічні завдання визначаються за допомогою таких засобів, що не вкладаються в межі звичайного курсу предмета. Я. Гено інтелектуальну діяльність людини поділив на дві різні сфери - логічну й творчу. На його думку, творча сфера непідвладна логіці й залежить лише від свободи волі.

Ряд дослідників не згодні з такими думками. Наприклад, В.  С.  Біблер зауважує, що виключення з логіки процесів формування нових знань (таких, як інтуїція, підсвідомість і безпредметність) подібне до того, як виганяли у середньовіччі чортів із тіла грішника. Чорта виганяли, а грішник гинув. А зрештою, чи справ­ді його виганяли таким чином? Зрозуміло, що логічна творчість «ще неіснуючого» відрізняється від логіки опрацювання «вже існуючого». В останньому випадку формами узагальнюючого мислення є відомі операції формальної логіки - індукція і дедукція, аналіз і синтез, абстрагування тощо. Крім того, доведення отриманого результату творчого пошуку полягає в розкритті його зв’язків із загальними, вже відомими принципами. Але це вже відбувається після творчого акту і, на думку С.  І.  Вавілова, має ретроспективно-логізовану форму, а справжня історія акту зводиться до «одновимірної» логіки пізнання.

Слід зазначити, що творчий процес винахідництва нерідко ро­зуміють лише як генерування винахідницьких ідей. Проте в цей процес входить багато операцій - від вибору теми і постановки завдання до реалізації рішення. І вже під час здійснення окремих операцій необхідність використання логіки в творчому процесі не можна заперечувати. Тобто, як казав А. Пуанкаре, за допомогою логіки доводять, а за допомогою інтуїції роблять відкриття.

За твердженням математика Д. Пойя, інтуїція - це правдоподібне судження. Багато вчених і винахідників, базуючись на власному твор­чому досвіді, стверджують, що рішення, які визначаються інтуїтивними, лише на перший погляд здаються несподіваними. Насправді ж вони являють собою складний наслідок тривалої розумової роботи та глибоких роздумів, які ніколи не минають безслідно. Коли б така дивна річ, як інтуїція зустрічалась у невігласів і нероб, це було б дивом. Часто під тиском напруженої роботи моз­ку відкриття роблять несподівано, у невизначеному місці і в непередбачений час. Так, А.  Пуанкаре зробив велике відкриття щодо автоморфних функцій, їдучи в трамваї. Д.  І.  Менделєєв відкрив періодичний закон хімічних елементів під час сну. Інтуїція винахід­ника, творця має свої закони, не менш об’єктивні, ніж у свідомій діяльності мозку, тільки менш досліджені. Безсумнівно, має рацію Б.  М.  Кедров, коли зауважує, що без попередньої, іноді дуже тривалої і копіткої праці дослідника інтуїція не могла б дати плідного результату. Інтуїція дослідника приходить як винагорода за працю, терпіння, безперервний, настирливий пошук.

Теорія інтелектуальних операцій. Згідно з цією теорією твор­чий процес здійснюється за допомогою системи заздалегідь підготовлених інтелектуальних операцій, різні комбінації яких утворюють методи розв’язання творчих завдань. Її автор О.  Зельц вважає, що не існує репродуктивного і продуктивного мислення, а є тільки репродуктивні і продуктивні моменти в єдиній розумовій діяльності. Репродуктивні процеси, на його думку, як правило, містять у собі й елемент теорії, оскільки людині в реальному житті дуже рідко доводиться вирішувати цілком тотожні завдання. Творчі елементи мислення містять також репродуктивні процеси. Існує декілька способів застосування інтелектуальних операцій до розв’язання творчого завдання. Якщо людина вже колись розв’язувала подібне завдання, вона актуалізує в пам’яті методи його вирішення. Актуалізація завдання приводить до твор­чих рішень, оскільки операції можуть використовуватися у нових умовах щодо нового об’єкта в іншому порядку. Якщо людина зустрічається із зовсім новим для неї завданням, то методи розв’я­зання його та інтелектуальні операції абстрагуються за його структурою і змістом, створюються нові комбінації інтелектуальних структур, встановлюються їхні внутрішні відносини до рівня не пов’язаних з ними завдань. За невдачі актуалізуються значно трудніші методи розв’язання кружним шляхом. Знайдені на основі аналізу структури методу розв’язання одного завдання можуть бути успішно використані й надалі.

Хоча в теорії інтелектуальних операцій відбиті не всі моменти творчого мислення, американські кібернетики А.  Ньюелл, Дж

 Шоу і Г.  Саймон, ґрунтуючись на працях О.  Зельца, розробили програму розумової діяльності під час розв’язання оперативних завдань. До основних інтелектуальних операцій вони додають такі доповнення, як абстракція та репродукція схожості. В інтелектуальних операціях немає синтезу, тому його роль виконує доповнення комплексу. Суть проблемності О.  Зельц бачить у незавершеності комплексу, що утворює завдання. В схемі комплексу є пустота, яку необхідно заповнити знаходженням невідомого. Це можна зробити шляхом аналізу властивостей і відношень невідомих компонентів завдання. Внаслідок абстракції відбувається розчленування на ознаки раніше не диференційованих понять і осмислення зв’язків між ними.

Асоціативна теорія зводить усі складні психічні процеси (творення) до комбінаторики елементарних асоціацій, відчуттів, уявлень і найпростіших відображень. Вона змикається з біхевіоризмом, напрямком, який за основу психічних зрушень бере зовнішні фактори (засновник - Е.  Торндайк). Ряд філософів, таких як Дж.  С.  Мілль, Г.  Спенсер, М.  М.  Троїцький, І.  Тен, В.  Вундт, Г.  Мюллер, В.  Джеймс, І.  М.  Сеченов та ін. , вважають, що голов­ним елементом мислення є звичка повторення, досвід. Нові ідеї являють собою асоціації старих ідей. Нове є давно забуте старе. Творчі здібності залежать від кількості асоціацій, звичок, накопичених у пам’яті людини. В ході розвитку теорії з поняття «мислення» були вилучені властивості сприймання, пам’яті, уяви як особистісні функції духу, а мисленням стали називати більш вузьку сферу інтелектуальної діяльності, а саме - процес розв’язання завдань. Одною з головних у цій теорії була теза про репродуктивні ідеї, знання. Тому асоціативну теорію мислення називають також теорією репродуктивного мислення. Основними законами цієї теорії є закони асоціації за суміжністю й асоціації за схожістю.

Теорія конструктивного інтелекту висунута А.  Беном. Інтелект (від лат. Intellectus - розуміння, розсудок, гадка) - це сутнісна властивість людини, на основі якої здійснюється тво­рення мудрих рішень, розвиваються такі риси, як кмітливість, до­тепність. Одна з концепцій природи інтелекту висунута Ж.  Паже. На його думку, інтелект є особливою найвищою формою духовного пристосування організму до навколишнього світу, специфіч­ною діяльністю, яка, будучи похідною від зовнішньої предметної діяльності, постає як сукупність життєво важливих активі­зованих і мотивованих психічних операцій, що скоординовані між собою й утворюють рухливі структури. Тобто має місце процес інтеріоризації (від лат. interior - внутрішній), становле­ння психічних структур внаслідок переходу зовнішньої мате­ріальної піддіяльності на внутрішню діяльність свідомості. Під творчою, або конструктивною асоціацією, А. Бен розумів діяль­ність, що складається зі спроб, невдач і, нарешті, з успіху. На його думку, винаходи Дж.  Уатта і Г.  Деві, відкриття І.  Ньютона і К.  Ліннея породжені винятково здатністю вбачати схожості.

Гештальтпсихологічна теорія. За цією теорією, психічні процеси (сприйняття світу, творчість, мислення) є не просто механічні асоціації розрізнених елементів, а цілісні структури - гештальти (від нім. Gestalt - образ, структура, цілісна думка, форма). Центральна її теза - це твердження, що справжнє мислення має творчу природу (творчості загальних образів). У процесі мислення виникає нова якість, що не зводиться до якості окремих елементів, її називають новим гештальтом, або структурою. Бачення цієї нової якості відбувається раптово у вигляді осяяння в проблемній ситуації. Для економістів ця теорія цінна тим, що вона намагалась подати суспільні (виробничі) відносини як цілісні гештальти, структури. Гештальтпсихологи багато уваги приділяли аналізу змін, що відбуваються в змісті завдання під час його розв’язання, вивченню змін відображення людини в проб­лемній ситуації в міру розвитку творчого процесу.

Один з представників цієї теорії М.  Вертгеймер опублікував цікаве дослідження «Продуктивне мислення», в якому центральною частиною розв’язання творчого завдання називає усунення невідповідних елементів, структурну реорганізацію, перехід від поганої структури до кращої. Автор виділяє три фази розв’язання завдання: постановка, визначення основних відношень (мета) і пошук способів його реалізації. Важливим експериментальним досягненням гештальтпсихології є праця К.  Дункера «До психології продуктивного мислення». В ній розглядаються процеси і методи розв’язання творчого завдання з проблемної ситуації, розвитку або послідовної трансформації завдання. Кожна фаза розв’язання повинна давати відповіді на раніше поставлене запитання і водночас служити постановкою наступного запитання.

1 2