Меры по обеспечению иска

Інститут забезпечення позову в господарському процесуальному законодавстві не є новим і широко застосовується в судовій практи­ці. Забезпечення позову є засобом, що гарантує виконання майбут­нього рішення господарського суду. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується ви­конання судових актів. Відповідно до положень ст. 66 ГПК України, господарський суд вирішує питання про вжиття заходів до забез­печення позову за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, а також із власної ініціативи. У п. 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначалося, що клопотання про забезпечення позову може бути подано також, третіми особами із самостійними вимогами на предмет спору, оскільки ці особи користуються правами позивача в процесі (ч. З ст. 26 ГПК України). Перелік осіб, які вправі порушува­ти питання про забезпечення позову, наведений у ст. 66 ГПК Украї­ни, є вичерпним.

У цьому роз’ясненні визначається, що забезпечення позову є за­собом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охо- ронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання і умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунто­ване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні па­пери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Заяву про забезпечення позову може бути подано до господар­ського суду:

а) разом із поданням позовної заяви;

б) після порушення провадження на будь-якій стадії судового процесу.

Якщо заяву про забезпечення позову подано разом із позовною заявою, вона може бути розглянута під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України.

У п. 4 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 «Про деякі питання практики засто­сування заходів до забезпечення позову» зазначалося, що клопо­тання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повніс­тю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінилися певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно зверта­тися до господарського суду.

Також згідно з положеннями цього роз’яснення допускається подання заяви про забезпечення позову на стадіях апеляційного, касаційного перегляду і перегляду за нововиявленими обставина­ми, а також на стадії виконання рішення. Так, у ст. 121 ГПК Укра­їни прямо передбачено, що при відстрочці або розстрочці виконан­ня рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в до­казуванні обставин, з якими пов’язане вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в цьому випадку входять:

а) факти про наявність у боржника - відповідача майна (зокре­ма грошових сум, цінних паперів тощо), або наявність такого май­на, що належить боржнику, в інших осіб;

б) ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або по­гіршитися за якістю на момент виконання рішення

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, має довести адекватність засобу забезпечення позову.

Оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом без виклику сторін, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування має здійсню­ватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

  • розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
  • забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також ін­ших учасників судового процесу;
  • наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спромож­ний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
  • імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
  • запобігання порушенню у зв’язку зі вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учас­никами цього судового процесу.

Стаття 67 ГПК України встановлює такий вичерпний перелік заходів до забезпечення позову в господарському процесі:

  • накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;
  • заборона відповідачеві вчиняти певні дії;
  • заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
  • зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у без- спірному порядку;
  • зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Відповідно до п. 5. 6. 1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15 груд­ня 1999 р. № 74/5, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в об­меженні права користування майном або його вилученні в борж­ника та передачі на зберігання іншим особам. Згідно з п. 5. 6. 2 цієї ж Інструкції арешт на майно боржника може накладатися держав­ним виконавцем шляхом:

  • винесення постанови про відкриття виконавчого проваджен­ня, якою накладається арешт на майно боржника та оголо­шується заборона на його відчуження;
  • винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що є на рахунках і вкладах чи на зберіганні в бан­ках або інших фінансових установах;
  • винесення постанови про арешт майна боржника та оголо­шення заборони на його відчуження;
  • проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» ухвала суду про забезпечення позову є підставою для державної реєстрації обме­жень речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» накладення арешту на рухома майно на підставі рішення суду для забезпечення позову або при порушенні провадження у справі про банкрутство громадянин г„- підприємця належить до публічних обтяжень і згідно зі ст. 43 цього ж Закону таке обтяження реєструється на підставі заяви обтяжу­вана в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Порядок ве­дення Державного реєстру обтяжень рухомого майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 830. Слід мати на увазі, що публічне обтяження набуває чинності з мо­менту його реєстрації в Державному реєстрі (ст. 37 Закону).

1 2 3

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные