Методика развития гибкости

Контроль гнучкості

Контроль гнучкості спрямований на явлення здатності спортсмена Існувати рухи з великою амплітудою.

Контроль активної гнучкості здійснюється шляхом кількісної оцінки здатності спортсмена виконувати вправи з великою амплітудою за рахунок активності скелетних м'язів. Пасивна гнучкість характеризується амплітудою рухів, що досягається за рахунок зовнішньої сили (допомога партнера, використання обтяжень, блочних пристроїв тощо). Показники пасивної гнучкості завжди вищі від показників актив­ної гнучкості .

Різниця між активною і пасивною гнучкістю відображає величину резерву для розвитку активної гнучкості.

Оскільки гнучкість залежить не ли­ше від анатомічних особливостей сугло­бів, а й від стану м'язового апарату спорт­смена, у процесі контролю визначаєть­ся показник дефіциту активної гнуч­кості (як різниця величин активної і пасивної гнучкості у кутових або лінійних вимірах).

У спортивній практиці для визначення рухомості в суглобах використо­вують кутові І лінійні виміри. При зас­тосуванні лінійних вимірів на результати контролю можуть впливати індиві­дуальні властивості тих, кого обстежу­ють, наприклад, довжина рук або ши­рина плечей, якщо виміри проводяться при виконанні нахилу вперед чи вик руту з палицею. Тому, по можливості слід запобігати цьому впливу. Наприклад, при виконанні викруту з палимом ефективним є визначення індексу гнучкості — показника відношення ширини хвату (см) до ширини плечей (см). Однак необхідність у цьому виникає лише тоді, коли порівнюють рівень гнучкості у спортсменів із різними морфологічними особливостями.

Максимальна амплітуда рухів спортсмена може вимірюватися різноманітними методами: гоніометричним, оптичним, рентгенографічним. Гоніометричний метод передбачає використання механічного або електричного кутоміра гоніометра, до однієї Із ніжок якого прикріплено транспортир або потенціометр. При визначенні амплітуди рухів ніжки гоніометра фіксуються на повздовжніх осях сегментів, що утворюють суглоб. Сучасні оптичні методи зв’язані із відеорегістрацією рухів спортсменів до суглобних точок якого прикріплені маркери. Оцінювання результатів зміни положення маркерів дозволяє визна­чити амплітуду рухів. Рентгенографіч­ний метод можна застосовувати тоді. коли необхідно визначити анатомічне допустиму амплітуду рухів у суглобі.

Слід нагадати, що об'єктивно оці­нити гнучкість спортсмена шляхом визначення рухомості в окремих суглобах неможливо, оскільки висока рухомість в одних суглобах може супроводжува­тися середньою або низькою в інших. Тому для комплексного дослідження гнучкості слід визначити амплітуду рухів у різних суглобах (Б. С. Сермеєв. 1970; G. Schnabel", D. Harre, A

Borde, 1994).

Наведемо основні методи, що вико­ристовуються для оцінки рухомості в різних суглобах.

Рухомість у суглобах хребетного стовпа, її звичайно визначають за сту­пенем нахилу тулуба вперед. Спортсмен стає на лаву і нахиляється наскільки можливо вперед, не згинаючи ноги в колінних суглобах. Рухомість у суглобах оцінюється за відстанню від краю лави до середніх пальців рук (см): якщо пальці виявляться вище від краю лави, то величина рухомості недостатня, і чим нижче вони будуть від нього, тим вища рухомість у суглобах хребетного стовпа.

Про рухомість хребта при бокових рухах судять за різницею між відстанню від підлоги до середнього пальця руки при положенні спортсмена в основній стійці і максимальному нахилі вбік.

Для вимірювання рухомості хребта при розгинанні спортсмен прогинається наскільки можливо назад із вихідного положення стоячи ноги на ширині пле­чей. Вимірюється відстань між 6-у шийним і 3-м поперековим хребцями.

Можна використовувати й інший спосіб визначення гнучкості при нахилі тулуба вперед.

Спортсмен, не тримаючись руками, сидить випрямивши ноги на гімнастичній лаві, тулуб і голова активно нахилені вперед-униз. За допомогою гоніометра вимірюється кут між вертикальною лощиною і лінією, що з'єднує клубовий гребінь таза з остистим відростком останнього, 7-го, шийного хребця. Хорошою вважається рухомість, коли голова спортсмена торкається колін (кут не менший 150о); якщо кисті не дотягується до гомілковостопних суглобів кут менший 120°), рухомість погана.

Рухомість у плечовому суглобі. Спортсмен сидить на підлозі: спина випрямлена, прямі ноги витягнуті вперед, коліна притиснуті до підлоги, прямі руки витягнуті вперед на висоті плечей, долоні повернуті всередину. Інший спортсмен, стоячи за спиною першого, нахиляється до нього і, взявши за руки, відводить їх максимально назад у строго горизонтальній площині. Той, кого обстежують, не повинен згинати спину, змінювати положення долонь Якщо руки його наблизяться одна до одної на відстань 15 см без особливих зусиль з юку помічника, то це означає, що спортсмен має середню гнучкість, якщо ж вони зіткнуться або схрестяться, значить, величина гнучкості у нього вища середньої.

При іншому способі оцінювання рухомості в плечовому суглобі спортсмен лежить на гімнастичній лаві, голова — на краю лави, з'єднані руки опущені (пасивно — за рахунок власної ваги) за голову. Вимірюється кут між повздовж­ньою віссю плеча і горизонтальною площиною (мал. 98). Якщо рухомість хороша, лікті опускаються нижче горизонтальної площини на 10—20', а якщо погана — руки знаходяться на рівні ла­ви або вище її.

Рухомість у гомілковостопному суглобі. Для визначення рухомості при згинанні стопи спортсмен сідає на лаву (ноги разом, коліна випрямлені) і нас­кільки можливо згинає стопу. Якщо стопа складає пряму лінію з гомілкою (кут 150о), то гнучкість оцінюється як вища за середню. Чим менший цей кут тим перша рухомість у гомілковостопно­му суглобі; низькою рухомість вважа­ється при куті меншому за 160о.

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные